Читайте NV у Google
Я вам зараз розповім, що буде з оборонною архітектурою і всім цим
Коли виконувач обов’язків міністра оборони України генерал Євген Хмара зустрічатиметься з іноземними колегами, вони проситимуть сфотографуватися з ним.
Фотографія з генералом Хмарою додаватиме середньостатистичній європейській країні +5 до оборони та +15 до атаки. Деяким країнам ці фото подвоять оборонний потенціал; їх зарахують як внесок в оборонну інфраструктуру НАТО.
Слід подякувати генералу Михайлу Драпатому за все зроблене раніше. До остаточного розподілу командирів на оперативному рівні та їхньої перевірки в нових ролях відчуватиметься певна тривога.
Також хочеться побажати Драпатому стабільної підтримки. Адже посада головкома — це такий жанр, коли сьогодні тебе обожнюють і всі люблять, завтра тебе люблять не всі, а післязавтра ти вже в усьому винен і жодні заслуги не мають значення. А мали б.
А післязавтра ти вже в усьому винен
На місці генсека НАТО Марка Рютте я б уже телефонував генералу Олександру Сирському або навіть їхав до аеропорту, щоб завтра дістатися потягом і на місці особисто вмовляти його вступити до Альянсу.
Можна й не встигнути, адже за Сирським уже може гнатися єврокомісар із питань оборони Андрюс Кубілюс або міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус — як найбільш адекватний і той, кому доводиться тягнути все за всіх.
Якщо відкинути емоції, то факти такі.
На планеті Земля лише одиниці генералів мають практичний досвід війни, порівнянний за масштабом. З усіма її жахами. Загалом їх близько півтора десятка. Кілька американських, кілька російських і Сирський.
Ні в турків, ні в ізраїльтян такого немає. У європейських воєначальників (включно з британськими) — навіть близько.
Ба більше. Залужний і Сирський (навіть більшою мірою) мають унікальний досвід ведення повномасштабної війни проти противника, що переважає в рази, в умовах:
1) масового переходу на озброєння західного зразка;
2) революційної технологічної трансформації на полі бою.
Такого поєднання, по суті, немає більше ні в кого, окрім наших головнокомандувачів.
Росіяни воюють в умовах чисельної та ресурсної переваги й переважно власною зброєю.
Натомість ми маємо надзвичайний — як для військових — рівень невизначеності та новизни. Це формує унікальні властивості як військової організації, так і суспільства.
В Україні для Сирського більше немає військових посад відповідного рангу, а до військово-політичних, наскільки можна судити, він не прагне.
Призначити його головою Військового комітету НАТО не можуть — там усе ж таки переважає флот. А от знайти для нього співставну роль, пов’язану з приведенням європейських армій Альянсу в тонус, — це саме те, що треба.
Негатив останнього часу не повинен перекреслювати те, що було зроблено для Харкова навесні (про що забувають) і восени 2022 року.
Текст опубліковано з дозволу автора