Особливий російський шлях - це кривавий шлях по колу.

І справа не в тому, що російський народ або російська еліта покається у скоєному. Не дочекаємося. Просто російський трон не терпить наступності. Кожна наступна влада заперечує і проклинає попередню. 300 років влада в Росії переходить виключно за допомогою державних переворотів, або ж просто під гучні прокляття наступників на адресу своїх «папєрєдніков». У Росії, на жаль, немає ніякого особливого шляху, крім шляху по колу.

А народ що? Висловлюючись мовою Пушкіна: «Народ мовчить».

Отже, короткий курс неспокійної історії «папєрєдніков» російського трону.

Вранці 28 січня (за новим юліанським календарем 8 лютого) 1725 року перший імператор Росії Петро I наказав викликати до нього його доньку Анну Петрівну. Вона нібито повинна була записати заповіт царя. Але не встигла. За однією з версій Петро Олексійович встиг лише сказати: «Віддайте все...» і помер.

Негайно граф Олександр Меншиков, за підтримки гвардійців здійснив двірцевий переворотик і оголосив правителькою Росії вдову імператора - Катерину I. Фактично узявши правління у свої руки, він став першим членом Верховної таємної ради. По швидкій смерті Катерини, Меншиков самопризначився регентом юного Петра II.

Восени 1727-го 11-річний Петро II (внук Петра I) позбавив Меншикова майна і заслав у Сибір, де через два роки той і помер. Наступного року помер від віспи і тінейджер Петро II.

У 1730 році Верховна таємна рада покликала на престол племінницю Петра I Анну Іонівну. При цьому обмеживши її владу на користь аристократії. Анна Іонівна передусім наплювала на всі домовленості, і розпустила Верховну таємну раду, занурила імперію в жорстоку диктатуру.

У 1740 році Анна Іонівна раптово померла, встигнувши призначити своїм наступником двомісячне немовля Іоанна Антоновича, який за регенства своєї матері Анни Леопольдівни встиг «поцарювати» рівно рік.

У 1741 році - знову палацовий переворот. До влади на гвардійських багнетах приходить дочка Петра I Єлизавета I. Вона не тільки скасовує всі старі, жорстокі порядки своїх «папєрєдніц», але ще й ув'язнює немовля, тобто легітимного з легітимних Іоанна VI в темницю. Через 23 роки, вже під час правління Катерини II, «легітимного» просто вб'ють.

В Єлизавети I немає своїх дітей. Вона готує наступником свого племінника, сина Анни Петрівни – майбутнього імператора Петра III. Знаходить йому дружину - прусську принцесу Софію Аугусту Фредеріку Ангальт-Цербстську, охрещену потім у православ'ї як Катерина II Велика. Сина Катерини II і Петра III, майбутнього імператора Павла I Єлизавета забрала собі на виховання, бо не дуже довіряла цій прусській принцесі.

Після смерті Єлизавети I в 1762 році на трон зійшов Петро III. Він круто змінює зовнішню політику Єлизавети. Припиняє звитяжну семирічну війну з Пруссією. Повертає Пруссії захоплені в неї землі. Погрожує війною Данії – вчорашній союзниці Росії. У своїй тронній промові навіть не згадує ані свою дружину Катерину II, ані хлопчика, принца Павлика.

І ось у 1762-му гвардійці та імператриця вчиняють палацовий переворот. Внаслідок нього Петро III «добровільно» відрікся від престолу. Після чого Катерина Велика видає маніфест, в якому підставою для зміщення чоловіка вказувалися спроба змінити державну релігію і зрадницький мир з Пруссією. Через кілька днів Петра III вбивають.

Восени 1781 року цісаревич Павло Петрович, син Катерини II і Петра III, проводить два тижні у Відні. На його честь австро-угорський імператор Йосиф II влаштовує парадний спектакль - Гамлет. Актор, який повинен був грати нещасного принца данського, відмовляється вийти на сцену: «Ви з глузду з'їхали! – кричить він. - У театрі буде два Гамлета: один на сцені, інший в імператорській ложі!»

Це прямий натяк на те, що доля Павла схожа з долею Гамлета. В обох мати причетна до вбивства батька. З етичних міркувань спектакль скасовують. За Павлом назавжди закріплюється ім'я – російський Гамлет. Не думаю, що йому це було приємно. Але і це ще не фінал у російській версії - «прокляті королі».

У 1796 році Катерина II готує маніфест, згідно з яким на трон після неї зійде не її син Павло, а онук Олександр.

Але катерининський маніфест не встигає вийти у світ. Імператриця вмирає за три тижні до його оголошення. Престол автоматично посідає її син, Павло. Насамперед Павло ставить крапку в історії палацового матріархату, тобто видає указ про успадкування престолу виключно по чоловічій лінії. Майже все XVIII століття в Росії правили жінки. Павло поклав край цьому «дівич-вечору». Він ексгумує тіло вбитого матір'ю батька - Петра III і коронує його. Позаяк за життя цього не сталося.

Особливо правлінню Павла зраділи кияни. Павло I скасував указ мами про знесення Подолу, і скасував катерининський указ про ліквідацію в Києві Магдебурзького права. В перший тиждень свого правління він скасував адміністративну залежність Києва від губернатора. У 1801 році дозволив киянам з'являтися в публічних місцях у національному одязі. І багато іншого здійснив Павло. Але зараз не про це.

У 1801 році – палацовий переворот. П'яні змовники по-звірячому вбивають Павла I. Замість нього на трон сідає Олександр I. «При мені все буде, як при бабусі», - заявляє 24-річний імператор. Тобто, порядки заведені батьком скасовуються. Тепер все буде знову, як при Катерині II.

Олександр I несе на собі тавро «батьковбивці». І хоча ніким не доведено, що Олександр причетний до жорстокої розправи над батьком, проте, один лише натяк Наполеона на цей гріх робить цих світоправителів – вічними ворогами.

Так чи інакше, Олександр будує нову імперію, доручає Михайлу Сперанському розробити текст конституції і впорядкувати всі російські закони. 1825 року в Таганрозі за неясних обставин Олександр I вмирає. Дітей у нього немає. На трон, по старшинству повинен зійти середній брат – Костянтин. Але той відрікається від престолу. Скіпетр переходить молодшому – Миколі. Народ, наковтавшись в Європі всіляких там свобод, що розбещуючть російську душу, не сприймає порушення порядків успадкування престолу і зчиняє повстання Декабристів.

Микола I закручує гайки. Встановлює справжню диктатуру, повсюдну цензуру, владу бюрократії і торжество чиновницького класу. Словом, готує Миколі Гоголю матеріал для його гострих п'єс.

Про роль нової Росії Микола I каже: «Росія - держава військова, і її призначення бути грозою світу». Офіцер російської армії Михайло Лермонтов після цього пише: «Прощай, немита Росія, Країна рабів, країна панів» і відправляється в заслання на Кавказ.

Микола I начисто програє англійцям Кримську війну. У 1855 році, вмираючи, він кличе до свого смертного ложе свого сина – Олександра II. Стискає кулак і наказує – «Тримай їх ось так». Маючи на увазі, щоб той тримав російський народ у чорному тілі.

Олександр II не послухався тата. Замість «тримай їх ось так», він проводить нечувані за російськими мірками судові та освітні реформи. Одну реформу зі скасування кріпосного права в 1861-му році слід вважати великою селянською революцією.

Але в 1881 році вдячний російський народ жбурне в Олександра II бомбу. І на престол сходить його син Олександр III. Той, у зв'язку із збільшеною загрозою посилює порядки (таємна поліція тощо). Словом, при ньому стає як за дідуся.

У 1894 році цар умирає. На його місце сідає Микола II. У 1897 році під час першого всеросійського перепису населення в графі – професія, Микола пише – Господар землі руської. Через 20 років, господар зречеться престолу, а ще через рік, у липні 1918-го він буде розстріляний за наказом «наступника» - Леніна.

Господарів землі руської, зазвичай розстрілювали або підривали, або душили свої ж вірнопіддані. (Сім'я Миколи Романова, останнього імператора Росії)

Хозяева земли русской. Расстрелянные своими верноподанными Фото:

У 1917-му до влади в Москві приходить Ленін. Цей вже заперечує і проклинає не тільки Миколу II, або як його називали більшовики – Миколу Кривавого, а всю епоху династії Романових.

Однак, у 1924 році Ленін помер, а Сталін живе. Йосип Віссаріонович не просто заперечує попередню ленінську епоху, з його непом і «земля – селянам». Сталін вичищає все оточення ленінського призову. Простіше кажучи – вбиває всіх, кого Ілліч привів до влади. В історію це входить як - великий терор. Культ особистості Сталіна затьмарює весь придворний етикет, не те що російських царів, але й, мабуть, єгипетських фараонів, разом з мідо-перськими шахами.

Але в 1953-му Сталін помер. А значить знову - Король помер. Хай живе король. У 1954 – наступний правитель від Кремля Микита Хрущов розпочав процес викриття культу особистості Сталіна. У 1961 році труну з тілом Сталіна винесли з Мавзолею. Євген Євтушенко тоді ж написав вірш, присвячений цій події, який тут же з'явився в партійній газеті Правда:

«…И я обращаюсь к правительству нашему с просьбою:
удвоить, утроить у этой плиты караул,
чтоб Сталин не встал и со Сталиным - прошлое....

....Нет, Сталин не умер.
Считает он смерть поправимостью.
Мы вынесли из Мавзолея его,
но как из наследников Сталина
Сталина вынести?"

Змова проти Хрущова. Микиту Сергійовича зміщують в один день. (Здається, один з небагатьох випадків, коли обійшлося без сановитого трупа. Словом – спасибі, що живий). На його місце заступає Леонід Брежнєв. Кінець епосі, яку прийнято іменувати – Відлига. Оточення Леоніда Ілліча, в основному пташенята гнізда Йосипа, реабілітує Сталіна. Вони ж відновлюють з новою силою гонку озброєння і переслідування інакомислячих. Починаються масові арешти дисидентів.

Як у подібному випадку висловився колишній прем'єр-міністр РФ Віктор Черномирдін: «Ще ніколи такого не було, і ось знову».

У 1982 Брежнєв помер. За ним майже одразу помер його наступник Юрій Андропов і наступник наступника - Костянтин Черненко. На їх місце прийшов Михайло Горбачов і тоді країна дізналася, що все, що ми робили досі, - неправильно. І дисидентів стали повертати з заслань. Пішли на зближення з Заходом. Почалася перебудова, а з нею і гласність.

Горбачова з насидженого місця зігнав Борис Єльцин, лідер і надія ліберальної Росії. І Борис Миколайович за традиційної народної підтримки вказав Росії новий шлях. Шлях у капіталізм. Шлях у вільне суспільство і т. д. Викриття злочинів радянського режиму йшло пліч-о-пліч з ідеалізацією дореволюційної романівської Росії. Свобода друку. Свобода слова. Росія в сотий раз знову встала з колін. (Я пам'ятаю цей виступ митрополита Олексія II – «Росія встає з колін»)

1999-й. «Я втомився. Я йду», - сказав Борис Миколайович здивованим телеглядачам. І призначив країні маловідомого наступника – нового прем'єр-міністра, вчорашнього полковника КДБ і ФСБ, Володимира Путіна.

Володимир Путін почав своє правління з того, що націоналізував великі приватні телеканали. Вичистив з влади всіх людей з єльцинського оточення. Розгорнув зовнішню політику в бік протистояння з усім світом. Аж до війни. А внутрішню політику - в бік жорстокої диктатури. Сталін, який знищив мільйони росіян, знову – герой російської історії. Знову лінія партії зігнулась у трагічну дугу. А значить рядки Євтушенка знову актуальні, як в 1960-ті:

«…Мы вынесли из Мавзолея его,
но как из наследников Сталина
Сталина вынести?..»

Російська історія – це біг по кривавому колу. Джон Актон, британський політик XIX століття має рацію: "Влада розбещує. Абсолютна влада розбещує абсолютно". Ось уже 300 років влада в Росії переходить або через державний переворот, або з подальшим прокляттям дня вчорашнього. І немає жодних передумов, що такий зигзаг невдачі не трапиться завтра.

Як там, у великого російського поета Олександра Блока:
«…Холодная черта зари —
Как память близкого недуга
И верный знак, что мы внутри
Неразмыкаемого круга.