Ворожий футуролог Переслєгін — про Україну. Як до цього ставитися
Читайте NV у Google
Останнім часом мені кілька разів надсилали прогнози російського футуролога Сергія Переслєгіна. Зокрема — його твердження про нібито неминучу «безумовну капітуляцію» України
Оскільки самого Переслєгіна в Росії часто представляють як дуже сильного стратегічного аналітика, варто розібратися, хто він і чого насправді варті його прогнози.
Переслєгін — людина, безумовно, ерудована. За освітою фізик, випускник фізичного факультету Ленінградського університету за спеціальністю «фізика ядра та елементарних частинок». Працював викладачем, займався теорією систем, багато років пише про військову історію, геополітику, стратегічне планування, футурологію та альтернативну історію. Водночас, він не кадровий військовий чи розвідник і не належить до класичної академічної школи стратегічних досліджень. Значна частина його інтелектуальної біографії пов’язана саме зі сценарним моделюванням, фантастикою та авторськими прогностичними конструкціями.
І тут ключове слово — «сценарним».
Переслєгін справді вміє помічати тенденції, будувати нестандартні причинно-наслідкові зв’язки й моделювати можливі варіанти розвитку подій. Деякі його оцінки були вдалими. У 2023 році він правильно визначав Приазов’я як логічний напрямок українського контрнаступу і сумнівався, що наявних сил вистачить для стратегічного успіху. Ще у 2022 році говорив, що Росія не зможе тривалий час вести війну без мобілізації.
Він прогнозував завершення війни у 2024 році
Але з конкретними строками та «неминучими» результатами ситуація набагато гірша.
Влітку 2024-го прогнозував «генеральну битву», після якої мав обвалитися український фронт. Прогнозував завершення війни у 2024 році. Потім — між інавгурацією Трампа та виборами в Німеччині на початку 2025-го. Далі очікував миру до кінця весни 2025 року. Нічого цього не відбулося. Причому перелік вдалих і провалених прогнозів можна знайти навіть на Telegram-ресурсі, присвяченому самому Переслєгіну.
Ще показовішою є зміна його оцінок уже цього року. На початку червня він прямо заявляв про Росію: «Зараз ми війну програємо», а інерційний сценарій веде до поразки. Через кілька місяців уже звучить інша крайність — капітуляція України та фактична втрата нею державності.
Це не означає, що Переслєгіна треба ігнорувати. Навпаки. Він цікавий як індикатор того, про що думає інтелектуальніша частина російського середовища: де вона бачить наші слабкі місця, чого боїться сама і які сценарії хотіла б реалізувати.
Але тут є принципова проблема. У його конструкціях дедалі частіше за початкову аксіому береться теза, що Україна вже нібито «перестала бути державою», не має власної суб'єктності та є лише інструментом Заходу. Після цього прогноз про остаточну втрату Україною суб'єктності, значною мірою, стає наперед закладеним висновком. Це вже не нейтральний системний аналіз, а російська імперська оптика, оформлена інтелектуальною мовою.
Тим більше, що поточна ситуація на фронті не підтверджує тези про близький і неминучий обвал України. Росія продовжує тиснути і має локальні успіхи, але її просування залишається повільним і дорогим. Україна одночасно продовжує системні удари по російському тилу, логістиці та нафтопереробній інфраструктурі.
Тому моє ставлення до Переслєгіна просте: читати варто, вірити — ні.
Він корисний не як пророк, а як генератор сценаріїв. Його сильна сторона — постановка питань і пошук вразливостей. Слабка — надмірна впевненість у власних моделях, історичних аналогіях і конкретних строках. А коли до цього додається імперська оптика, сценарій дуже легко перетворюється на бажаний для автора результат.
Тому слова про «безумовну капітуляцію України» я б сприймав не як прогноз майбутнього, а як один із бажаних для Росії сценаріїв, який нам корисно знати — передусім, для того, щоб він ніколи не став реальністю.
Текст опубліковано з дозволу автора