Читайте NV у Google
Як людина, яка довго вивчає ідентичність, дам свій погляд на те, який вигляд має польська національна ідентичність і як зумовлює сучасну поведінку поляків
Для аналізу звернемося до теорії Фрідріха Майнеке про Kulturnation і Staatsnation. Майнеке, який досліджував повоєнну Німеччину говорить нам про два типи нації: 1) де національна ідентичність виникає одночасно або доволі близько в часі з державністю і державність є безперервною, 2) де між націєтворенням і здобуттям державності минають століття.
Чим довшим є час між тим, як нація виникла і тим, як вона віднайшла державність, тим сильнішим стає те, що ми можемо назвати емоційним зарядом національної ідентичності, який передається між поколіннями.
На прикладі Франції, де нація виникла як результат держави і Німеччини, де нація років на 300 випереджала державність німецького народу, Майнеке малює нам два різні типи національної ідентичності.
У випадку Німеччини, коли єдиної держави довго нема, ідентичність зберігається у «великій культурі», підйом німецького романтизму 19 століття — це якраз про збереження національної ідентичності в культурі: «у нас нема сильної об'єднувальної держави, як у французів або англійців, але в нас є потужна прекрасна жива німецькомовна культура, що об'єднує усіх нас». Це високий емоційний заряд, бо інститутів для передачі цієї ідентичності, які б розряджали напругу, нема.
Польща між 1795 і 1918 роками — це приклад Kulturnation
ХХ століття показує, як, зрештою, перша держава яку Німеччина здобула на перетині 19−20 століть не задовольняла амбіції великої культури, і нація прагнула величного державного проєкту, якому б ця культура дорівнювала. Ну і він з’явився, і ми всі пам’ятаємо, чим то скінчилося.
А що у Польщі?
Польща між 1795 і 1918 роками — це приклад Kulturnation — держави нема буквально, але нація є, пам’ять про державу є, і нація не просто виживає, а зберігає внутрішню зв’язність на 120+ років.
Чим тримається Kulturnation, якщо в неї відібрано всі звичні інструменти держави — армію, школу, суд, кордон? В даному випадку, не в культурі, а через церкву, мову і дуже специфічний месіанський поворот.
Костел + підпільна школа зберігають національну ідентичність, яка стає доволі сильно і релігійною водночас. Але держава вже була, і тому існує потреба в механізмі підтримки національної гідності.
І саме тут вступає месіанізм — замість «ми втратили державу, ми слабкі» з’являється — «ми втратили державу, тому що наша місія вища за державність, ми розп’яті заради спасіння інших народів».
Це дуже християнська модель — приниження як шлях до вищості, а не як просто поразка.
Саме тому для збереження національної ідентичності поляків століття важливими були: 1) відчуття моральної вищості, 2) відчуття власної жертовності.
І навіть коли держава з’явилася, «валютою» ідентичності залишається моральна перевага через страждання, а не компетентність у державному управлінні чи буденна політична прагматика.
Нація продовжує звертатися до цього регістру щоразу, коли відчуває тривогу — навіть отримавши нарешті повноцінну державу.
Тому поляки так прагнуть вдячності від інших, і, одночасно, права морального судження щодо інших націй — хто і як має вибудовувати свої нацпроєкти. Бо в їхньому історичному досвіді страждали заради інших і мають на це право.
Що привносить війна в Україні?
З’являється нація, яка тут-і-зараз страждає і часто декларує, що страждає заради інших, в тому числі, поляків.
По факту в тебе з-під ніг вибивають основу на якій століттями засновувалася твоя ідентичність. Це дуже болючий досвід.
Те, що відбувається між нашими народами зараз, я волію, в тому числі, виводити і з того, як формувалася польська національна ідентичність.
Наша ідентичність теж цікаво формувалася, в нас тут нема причин вивищуватися, читаючи про поляків, кожен проходив свою історію становлення.
Текст опубліковано з дозволу авторки