Про приватну власність в Україні
Приватна власність — основа економічного розвитку та процвітання
Суспільство завжди буде заможним, якщо у ньому непорушне право приватної власності, багато приватних активів і мало (а краще — зовсім немає) державних.
Українці споконвіків були обмежені у володінні та захисті приватної власності. Радянський нелюдський експеримент над приватною власністю, нарешті, закінчився, але культура та цінність приватної власності у нас все ще дуже куці. Ні, коли йдеться про особисту власність то у нас з нею все гаразд, і всі чудові господарі та власники. Але часто ті ж люди є противниками приватизації з боку інших осіб.
Чому так відбувається? Бачу тут кілька причин.
1. Люди мають хибне уявлення, що державна власність належить їм, адже це записано в Конституції. Але ж насправді державна власність належить чиновникам. Лише вони мають право нею розпоряджатися, отримувати доходи, здавати в оренду або продавати, а значить вони нею володіють.
Усе як в приказці «і собі не гам і другому не дам»
2. Люди завжди виступатимуть проти того, щоб державне майно, яке буцімто їхнє, переходило у власність до інших осіб, а не їхні руки. Усе як в приказці «і собі не гам і другому не дам».
3. Люди завжди будуть вважати ціну продажу держмайна заниженою, а нових власників занадто спритними ділками-шахраями. І, на жаль, часто це є правдою, адже чиновник є не тільки поганим господарем, а й поганим продавцем цього майна.
І тут коло замкнулося. З одного боку, не можна залишати чиновнику власність, бо він буде неефективно нею розпоряджатися та зловживати, з іншого — не можна її приватизувати, бо чиновник зловживатиме під час продажу.
Але вихід з цього порочного кола є, бо альтернативи приватної власності не існує. Тому навіть погана приватизація буде завжди кращою ніж добре розпоряджання цим майном чиновниками. Бо будь-який актив, ресурс у приватній власності буде розвиватися та збільшувати свою цінність краще, ніж перебувати у занедбаному стані в руках чиновників.
Але замало просто приватизувати державну власність, потрібно ще захистити права нових господарів. Парадоксально, але у нас не існує «колишньої» державної власності, вона нею залишається навіть після багатьох років після приватизації. Ось лише кілька свіжих прикладів:
Мазепагейт, коли держава увʼязнила власника земельних ділянок, який інвестував та розвинув цю приватну власність, за те, що 10 років тому там нібито були якісь порушення приватизації.
Косовангейт, коли відома на весь світ українська компанія MacPaw офіційно придбала ділянку для свого бізнесу у приватного власника, а згодом отримала обшуки і маски-шоу лише тому, що колись давно на цій ділянці були якісь порушення чиновників зі зміною призначення.
Нова Пошта купила ділянку для сортувального центру у приватного власника на трасі Київ-Одеса. Але цю землю у нас фізично віджала Академія сільгоспнаук, лише на підставі того, що колись це була їхня власність і вони вважають, що угода продажу була незаконною. Вони просто зламали паркан і засадили кукурудзою нашу земельну ділянку. Ми зрозуміли, що боротися із цим — не наш профіль, тому передали її іншим користувачам.
Ці та тисячі інших подібних прикладів доводять, що сьогодні приватної власності не існує, або вона є умовною, існує допоки «прокурор» на поклав на неї око.
Законопроєкт 12089, який 20 листопада було проголосованому в першому читанні, не є реформою, яка закріпить право власності в країні, але може стати першим кроком на цьому шляху! Проєкт закону передбачає гарантію доброчесним власникам приватизованої землі їхнє право на розпорядження нею, якщо минуло 10 років і ніхто не виявив порушень у процесі купівлі-продажу. Я б ці 10 років замінив на 10 хвилин.
Текст публікується з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV