Головна помилка. Що пішло не так у Нових Санжарах
Може, це буде комусь уроком, тому що хорошого піару в цій ситуації не отримав ніхто — ані міністри, ані президент
Цікаво, що коли ми починаємо обговорювати якусь тему, то обговорюємо вершки, а про корінці забуваємо. У мене просте запитання — як взагалі виникла ситуація з усіма цими обуреними людьми? Я не буду говорити, мовляв, істерія, телевізор винен, всюди пишуть, що всі помруть. В Україні, як і в усьому світі, громадська думка влаштована так, що медіа лякають людей. Висвітлюють у 5% випадків, а лякають у 95%. Погано, але це так. Звичайно, критичне мислення ніхто не відміняв. Особливо на пострадянському просторі, де звикли, що раз написано, так і є. Кажуть, що народ неадекватний, звичайно, і правда є неадекватні люди. Люди навіть не прищеплюють своїх дітей, про що тут говорити. Але нормальних людей набагато більше, ніж людей, які вимарують три шістки в паспортах або взагалі їх не отримують. Такі люди заряджали воду за Чумака, а Кашпіровський налаштовував їх на успішне життя і кар'єру. Але я не про це, а про те, що стало причиною?
Як треба було б вчинити, щоб цього не сталося? Що таке евакуація людей? Є 73 людини, які лише ймовірно мали можливість підчепити коронавірус. І ось їх вирішили вивезти в Україну. Як це зробити нормальним чином? В ідеалі, напевно, потрібно взяти військовий борт — оскільки це не туристична поїздка бізнес-класом, а евакуація. В Україні військові борти є, їх простіше всього швидко підняти, швидко віддаються накази — це армія. Сіли, полетіли, приземлилися, домовилися з китайцями, зібрали людей, посадили їх на борт і вирушили в закритий військовий госпіталь, де евакуйованих розмістили, створили всі зручності, обстежили і залишили на карантин. Там повинні бути присутні провідні медики країни, тут все зрозуміло. Мені незрозуміло тільки одне — навіщо про підготовку евакуації, її деталі, про виліт літака, про те, що це за літак, розповіли до того, як все відбулося? Адже наша мета — це евакуація, а не розповідь про евакуацію, правда?
Тут питання в державній політиці і підході до такого роду рятувальних операцій. Адже фактично це повинна була бути військова операція. Взяли, вивезли, відвезли, доповіли головнокомандувачу, доповіли в МОЗ і так далі. У мене є відчуття, що першопричиною всього того, за що ми зараз спостерігаємо, є бажання не тільки врятувати людей, а й розповісти про це. Грубо кажучи, піаритися.
Наша влада любить рятувати людей — це пострадянська історія, і я б не сказав, що вона про Зеленського, Порошенка чи когось ще. Вони просто звикли, що повинен бути персоніфікований герой, бажано президент або міністр, який як Чіп і Дейл поспішає на допомогу. Але що у цього спільного з реальною метою — витягнути тих, хто міг заразитися, забезпечити їм карантин, шанобливе ставлення, забезпечити їм навіть відпочинок, якщо це можна так назвати, і потім відправити по домівках? Тільки потім, коли їх побут буде налагоджений, до них може зайти президент, якому медики розкажуть, як справи. Навіщо до того, як люди забрані з Китаю, привезені в Україну і розміщені, повідомляти про те, що хтось кудись летить і їх хтось чекає. Всі ці заголовки — літак вилетів з Уханю, літак кружляє над Борисполем, літак приземлився, двері літака відкрилися, я серйозно бачив заголовок: «Люди спустилися по трапу літака». Навіщо це?
У нас, звичайно, люблять говорити про відкрите суспільство, що має бути відкритий уряд, люди повинні все знати, але навіщо обивателю знати навіть не про хворобу, а про те, що у громадянина Петренка є підозра на гепатит або, не дай бог, якусь іншу хворобу? Чому ця історія повинна стати відома всім? Щоб у кожному селі й аулі люди знали, що стільки-то людей може захворіти і їх потрібно обстежити? Це їхня приватна справа — є клятва Гіппократа, є лікарська таємниця, їх ніхто не відміняв, і є недоторканність приватних даних. На цих підставах уряд мав повне право говорити всім, хто цікавиться: «Хлопці, ми все робимо, людей евакуювали, але деталі евакуації ми повідомляти не будемо, згідно з домовленістю з незаслужено постраждалими в цій історії людьми. Ми повідомимо, коли все вже буде добре. Дякую за увагу, брифінг закінчено». Можна було навіть підписати папір з кожним евакуйованим і там прописати нерозголошення. Коли ж з рятувальної превентивної спецоперації робиться телевізійне шоу… Я не знаю, хто його робив, наші проблеми з каналом ATR більш серйозні і відчутні, це справа не моя і не Зеленського, це справа державної ваги і держпіоритетів, а тут епізод, який досить швидко видихається.
Жителі Нових Санжар взагалі не повинні були нікуди виходити, вони не повинні були знати, що хтось кудись їде. Ось я їду до лікаря, хіба я пишу: «Я виїхав, їду таким-то маршрутом, ось мій маршрут, дивіться. Я вам там створю загрозу». Що це за маячня? Я не знаю, як діяли інші уряди, чесно. Але мені щось підказує, що в інших країнах, де є якісь правила, сідають і планують — що робимо, чому і для кого. Не є предметом загального огляду, «хайпу» і загальної уваги те, як людей (навіть не хворих, а просто тих, які можливо мали контакт з вірусом) у їхніх же інтересах і інтересах інших людей кладуть на карантин, забезпечують їх діагностику і так далі.
Вся ситуація від початку і до кінця висмоктана з пальця. Кажуть, що це помилка комунікації, недопрацювання, але тут їх потрібно було звести до мінімуму. Не треба в процесі розповідати, які ви герої, кого ви рятуєте! Зробили справу — доповіли, розповіли, відзвітували, вперше після того, як люди вивезені і поселені. І не треба повідомляти, де поселені евакуйовані, хіба преса повинна бігати там з мікрофоном і брати інтерв'ю: «Ви чхаєте, кашляєте, де у вас піт?» Ні звичайно.
Міністру охорони здоров’я варто було сказати, що люди всім забезпечені, ситуація під контролем і так далі. Це не тоталітаризм або відсутність свободи слова. Це норма, тому що підняття паніки в суспільстві на порожньому місці — це дзеркальне відображення бажання піаритися, показувати, що ми все робимо і працюємо. Буде видно, що ви працюєте, коли ви зробите справу і скажете про це. Я не бачу ніякої необхідності в цьому випадку вдаватися до масового інформування людей. Це не той випадок. Це не про свободу слова. Тут помилки падали як доміно — спочатку уряд, потім журналісти і населення. При цьому на населенні лежить найменша відповідальність, тому що ніхто їх не вибирав, вони не займають крісло чиновника за конкурсом або без, у них немає зобов’язань.
Може це буде комусь уроком, тому що хорошого піару на цій ситуації ніхто не отримав — ні міністри, ні президент, ніхто. А ось побачити, як створюється паніка — ми побачили. І це під час війни, тільки уявіть, якби на фронті відбувалося щось ще гірше? Якщо ми не винесемо з цього урок, то росіяни будуть створювати такі психози штучно. Придумувати епідемії, викиди радіації, а можуть і насправді щось вкинути. Ми будемо тоді один від одного шарахатися, як від чумних? Я закликаю всіх заспокоїтися, проаналізувати ситуацію і як говорили нам в дитинстві: «Ти більше так не роби!» Не треба так робити, треба жити і діяти в інтересах держави. Як мінімум уникаючи таких медійно-громадських ефектів, які нікому не потрібні і не мають ніякого відношення ні до профілактики, ні до виявлення вірусу.
Детальніше у відеоблозі Айдера Муждабаєва:
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ