Читайте NV у Google
І зробив це на вимогу Крючкова, Язова і, головне — Примакова. На відміну від чекістських і армійських генералів, які ностальгували за радянським учора, Примаков дивився в майбутнє
Коаліція країн, що виступила на захист Кувейту, за сто годин розгромила Саддама Хусейна та його мільйонну армію, оснащену новітніми радянськими ракетами й танками. Шлях на Дамаск був відкритий. На Саддама чекала шибениця. Проте війська коаліції не стали закріплювати перемогу ліквідацією кривавого й агресивного іракського режиму.
Союзники задовольнилися звільненням Кувейту та обіцянкою Іраку виплатити компенсації за розгром сусідньої країни. Знову проливши море крові — передусім шиїтів і курдів, — Саддам відновив свою абсолютну владу над народами Іраку ще на 12 років.
На мою думку, Саддама врятував Горбачов на вимогу Крючкова, Язова і, головне, — Примакова, особливого друга Саддама.
Саддам відновив свою абсолютну владу ще на 12 років
На відміну від чекістських та армійських генералів, які ностальгували за радянським минулим, далекоглядний Примаков дивився в майбутнє. Він прагнув для радянської еліти такого життя, як на Заході, — життя не лише заможного, а й вільного. Одночасно з Ден Сяопіном він розробляв шлях, який згодом назвуть «китайським», — капіталізм для «своїх».
Він чудово розумів, що такий оновлений СРСР залишиться суперником Заходу; він не поділяв мрій Горбачова про вселенську єдність миролюбного людства. Будучи жорсткою та жорстокою людиною, він мріяв про гегемонію СРСР. А для цього були потрібні союзники. Зокрема й Саддам. Моральні якості іракського тирана його анітрохи не бентежили. Тому Примаков зробив усе, щоб Саддам залишився правителем Іраку й після поразки в Кувейті. А Горбачов, вочевидь, не став заперечувати, аби не псувати стосунків із силовиками. Адже до путчу залишалося всього пів року.
Текст опубліковано з дозволу автора