Одна головна мета Путіна

Навіть найбільш лояльні прихильники президента Росії Володимира Путіна мусять визнати, хоча б подумки, що в цьому році телепрограма «Пряма лінія» — щорічний захід, під час якого президент безпосередньо відповідає на запитання громадян, — пройшла гірше, ніж будь-коли. Громадяни хотіли знати, чому їхнє життя за Путіна не стає кращим, а деякі навіть запитували його, коли ж він покине свій пост. Запевнення президента звучали непереконливо.

Російська економіка перебуває в застої. Протягом 2014−2018 років ВВП зріс лише на 1,85%, тобто в середньому він ріс на 0,4% в рік. (Кремль змусив Росстат переглянути в бік підвищення цифри за 2016 і 2017 роки). За той же період реальні наявні доходи знизилися на 10,7%, відправивши 13% росіян за межу бідності. В одному тільки 2018 році 600 тисяч російських компаній припинили свою діяльність.

В якійсь мірі подібний розвиток подій не дивно, якщо згадати про санкції, які були введені проти Росії західними країнами після російської анексії Криму в 2014 році. Ці санкції сприяли масовій втечі капіталу — понад $317 млрд — у 2014—2018 роках, а також спаду інвестицій. Обсяг прямих іноземних інвестицій в російську економіку протягом перших дев’яти місяців 2018 року виявився в 11 разів нижче, ніж за той же період 2017 року.

Втім, є переконливі причини, чому російська економіка могла би бути в кращому стані. Починаючи з 2014 року, рубль девальвувався на 45,5% відносно долара США — ця тенденція мала підвищити конкурентоспроможність російського експорту. Рівень інфляції нині на найнижчому рівні за багато років. Нарешті, в 2018 році профіцит російського бюджету становив 2,75 трлн рублів ($44 млрд).

Так чому ж стан російської економіки залишається стійко слабким? Відповідь варто почати з так званого «економічного дива» 2000-х років.

Всупереч популярним уявленням, швидке зростання російської економіки на початку цього століття не було наслідком виключно припливу нафтодоларів у величезній кількості. Свою роль відіграли три інші важливі фактори. По-перше, ліберальні економічні та податкові реформи 2000−2002 років стимулювали підприємців інвестувати, а споживачів заробляти і витрачати. По-друге, російську економіку наповнив іноземний капітал, він навіть допоміг створити кілька нових галузей. По-третє, галузі, яких не існувало або які не були достатньо розвинені в 1990-х роках, почали робити істотний внесок у підвищення темпів зростання ВВП.

Як наслідок, у 2000−2008 роках внесок у темпи зростання економіки таких галузей, як будівництво житла, оптова і роздрібна торгівля, банківські послуги і страхування, персональні послуги, готелі та ресторани, мобільний зв’язок, інтернет-сервіси, сягав приблизно 70%. Решта в основному пояснювалося зростанням за рахунок відновлення після кризи. Тим часом, обсяги видобутку нафти ледь перевищили рівні, досягнуті в останні роки існування СРСР.

У 2008 році зростання попиту на всі ці нові послуги зупинилося. Проблема ускладнилася втечею іноземних інвесторів після 2014 року, а також смертю економічного лібералізму, що настала до 2018 року, оскільки Кремль переключився назад в режим політики дирижизму.

Економічні перспективи Росії навряд чи значно зростуть найближчим часом і через одну просту причину: байдужість Путіна. Він упевнений, що росіяни (доходи багатьох із них залежать від держави, яка виплачує пенсії або соціальну допомогу) — не повстануть. І з цього погляду, поліпшення інвестиційного клімату або сприяння технологічним інноваціям може принести більше проблем, ніж вигод. Путін безумовно не бажає створювати в економіці досить жорстку конкуренцію, яка може виплеснутися в політичну сферу. Для нього економіка має одну головну мету: обслуговувати його власні потреби і потреби його «друзів».

У путінській Росії функція влади полягає у зборі податків і поборів з успішних підприємств і у привласненні нафтогазової ренти заради фінансування короткозорих політичних рішень (наприклад, військових авантюр за кордоном) і купівлі лояльності бюрократів. Не дивно, що держслужба може перетворитися на виключно прибуткове підприємство: наприклад, один із полковників Федеральної служби безпеки, використовуючи свою посаду, накопичив приголомшливу суму готівкою — $190 мільйонів.

Оскільки фіскальний мультиплікатор міститься на нулі або навіть нижче, а податки зростають, у Росії немає шансів на підвищення загального зростання економіки. Єдине можливе джерело зростання — збільшення доходів домогосподарств — вимагатиме від уряду початку масштабної кампанії з викорінення бідності, а Путін вважає за краще спрямовувати доходи бюджету на збільшення державних резервів або фінансування «національних проектів», які в достатку створюють можливості для корупції.

Під час путінської «Прямої лінії» один із громадян поскаржився, що президент перебуває у владі довше за Леоніда Брежнєва, який очолював СРСР 18 років — другий за тривалістю термін серед радянських лідерів. З огляду на те, що під керівництвом Брежнєва в країні настала ера економічної стагнації, таке порівняння більш ніж доречне.

Втім, є різниця між стагнацією і кризою. Путін, схоже, не має особливого інтересу до підвищення темпів зростання економіки, але водночас він не має наміру брати на себе якісь зайві ризики. Низька інфляція, що стала результатом дефіциту споживчого попиту, означає, що влада може девальвувати рубль, не провокуючи зростання цін, і завдяки цьому здатна збільшувати рублеву вартість своїх доходів. Жоден політик, який керує економікою, не замислюватиметься про те, що буде після наступних виборів. У кінцевому підсумку, завдяки нафтодоларам, економіка Росії зможе залишатися в «реанімації», не стаючи хоч трохи сильнішою, але, тим менш, виживаючи.

Як я передбачав ще в 2016 році, економіка Росії перебуває на шляху, який забезпечить їй або подальшу стагнацію, або вхід у помірну рецесію, оскільки вона втратила колишні джерела зростання, а уряд не демонструє особливої схильності шукати нові. У патерналістському суспільстві, розділеному на панів і слуг, господар вважатиме за краще розподіляти менше багатств серед своїх підданих, ніж дозволити їм заробляти більше багатств самостійно. Лише в цьому разі його позиції залишатимуться у безпеці.

НВ володіє ексклюзивним правом на публікацію колонок Project Syndicate. Републікацію повної версії тексту заборонено

Оригінал

Copyright: Project Syndicate, 2019.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени