Вперше сказав сам. Головна стратегічна мета Путіна
У другій серії свого 20-серійного інтерв'ю ТАСС Путін заговорив на особливо дорогу йому тему — про українців і Україну
На додачу до своїх традиційних фейкових тверджень на кшталт «єдиного народу» він додав ще кілька нових міфів, а також проголосив свою головну стратегічну мету — об'єднання Росії з Україною.
1. Міф про єдину мову
Путін: «Розумієте, до XI, XII, XIII століття у нас не було ніякої різниці в мові».
По-перше, Путін не уточнив, кого саме він має на увазі, використовуючи для періоду
По-друге, якщо навіть говорити тільки про історичний центр сучасної Росії, а саме про Волго-Окське межиріччя, то його мешканці до XI століття (тобто в Х столітті й раніше) не могли говорити не тільки російською, а й будь-якою слов’янською мовою. Оскільки в той час цей район був заселений фінно-угорськими племенами меря, мещера, мурома, що говорили, природно, своїми фінно-угорськими мовами.
По-третє, скільки-небудь значуща слов’янська колонізація того регіону, який потім отримав назву Північно-Східної Русі, почалася лише в XI столітті. Свого піку вона досягла в ХII-XIII століттях, коли число слов’янських колоністів у цьому районі зрівнялося з чисельністю корінного угро-фінського населення.
Можливо, до цього часу населення Володимиро-Суздальської Русі дійсно говорило однією і тією ж мовою з жителями Чернігова, Києва, Переяслава, оскільки в основній масі це були емігранти з тодішньої східнослов'янської метрополії — Чернігівського, Київського, Переяславського князівств.
2. Міф про час появи мовних відмінностей
Путін: «І тільки в результаті полонізації та частина українців, яка жила на території, яка перебувала під владою Речі Посполитої, тільки десь, по-моєму, в XVI столітті з’явилися перші мовні відмінності».
Путінська версія відрізняється від даних лінгвістичної науки. Згідно з її даними мовні відмінності на Східно-Європейській рівнині досить чітко проявилися вже до XIV століття. До цього часу відбувся розподіл давньоруської мови на п’ять основних східнослов'янських розмовних діалектів — північно-західного, північно-східного, центрального, південного, південно-західного і на три письмових мови — західноруську, староруську і давньоукраїнську.
В результаті воєнного розгрому Московією Великого Новгорода, ліквідації його державності, знищення однієї частини новгородської еліти, висилку іншої, давньоукраїнська мова була повністю поглинена московською давньоруською мовою. На основі цієї нової мови, яку можна назвати східноруською, при її злитті з церковнослов’янською мовою в XVIII столітті була сформована сучасна російська мова.
У західноруській мові (інші назви: руська мова, проста мова, староукраїнська мова, старобілоруська мова, литовсько-російська мова, рутенська мова) дуже рано проявилися південна (волинська) і північна (литовська) говірки, які з часом еволюціонували в українську і білоруську мови. Західна мова була офіційно-діловою, а також письмово-літературною мовою Великого князівства Литовського (з XIV століття до 1696 року). Крім того, вона використовувалася в східнослов'янських воєводствах Королівства Польського, а також в Молдавському князівстві.
Говорити про будь-яку полонізацію в справі появи західноруської мови неможливо, оскільки українські землі, що потрапили під владу Речі Посполитої, опинилися там лише з часу Люблінської унії 1569 року, тобто майже два століття по тому після появи перших документів, написаних західноруською мовою.
3. Підміна національної ідентичності мовною
Путін: «…я вже багато разів говорив: я вважаю, що ми один і той же народ…».
Українцями називали людей, які жили на рубежах Російської держави. Українці були в Пскові, українцями звали тих, які захищали з півдня від набігів кримського хана. На Уралі. Кругом були українці.
Значить, у нас не було ніяких мовних відмінностей. Більше того, десь до цього ж часу,
По-перше, Путін змішує два різних значення терміна «українці», що використовувалися в різний час:
— як жителів і представників служивого стану, що проживали на окраїнних землях ряду державних утворень Східної Європи (не тільки Московії) в XI столітті — першій половині XVII століття,
— і як етнонім, що позначає велику націю, представники якої проживають переважно на півдні Східно-Європейської рівнини (активне використання цього терміна починається з кінця XVII століття).
По-друге, Путін змішує різні значення терміна «росіяни», що використовувалися в різний час. У той час, коли греко-католицьких жителів Руського воєводства Королівства Польського з центром у Львові називали росіянами (руськими), а саму провінцію — Червоною Руссю, православних жителів Великого князівства Московського, а потім Московського царства найчастіше називали московитами, а їх країну — Московією.
Коли ж назва Росія стала ототожнюватися з Російською імперією, а термін росіяни — з населенням цієї імперії, жителів колишнього Руського воєводства стали найчастіше називати українцями. Але ніхто, хто користувався б термінами «українці» і «росіяни», ніколи — ні в XVII столітті, ні в XXI-му — не ставив між цими термінами знак рівності. Крім Путіна.
По-третє, Путін змішує мовну ідентичність з національною. Не в перший раз він стверджує, що через несуттєві (з його точки зору) мовні відмінності росіяни й українці повинні вважатися одним народом.
Володимиру Путіну слід пам’ятати, що німці Німеччини, австрійці та германошвейцарці, які говорять не різними мовами, а однією німецькою мовою, належать до трьох різних народів. Французи, валлони, франкошвейцарці, що говорять однією французькою мовою, належать трьом націям. Англійці, американці, англоканадці, австралійці, новозеландці, що говорять однією англійською мовою, — це п’ять різних народів. Громадяни десятків країн, що говорять однією іспанською мовою або однією арабською мовою, належать різним націям. Ключовим критерієм національної ідентичності є не мова, а почуття приналежності до своєї громадянської нації. Переважна більшість українців незалежно від того, якими мовами вони говорять, не відчувають своєї приналежності до Росії — що б з цього приводу не говорив Путін.
4. Хто посварив Україну з Росією?
Путін: «Особливо український фактор почав розігруватися напередодні Першої світової війни австрійською спецслужбою…»
До речі, батьки-засновники українського націоналізму ніколи не говорили, що потрібно обов’язково посваритися з Росією. Як це не здасться дивним, у їхніх фундаментальних працях XIX століття написано, що Україна:
а) багатонаціональна і повинна бути федеративною державою; і б) обов’язково вибудувати добрі стосунки з Росією…
Всесвітній банк вимагає припинити перехресне субсидування …
Звідси і єдине те, чим вони торгують, — це русофобія. Тому що комусь подобається розділяти Україну і Росію, вони вважають, що це надзвичайно важливе завдання.
Переважна більшість сучасних українців не лише не мали жодного уявлення про «підривну діяльність австрійського Генштабу» і творчості батьків-засновників українського націоналізму, а й відчували виняткове добре, у багатьох випадках дійсно братське ставлення до Росії. Це ставлення було розірване на клаптики не австрійськими шпигунами і бандерівськими націоналістами, а господарем Кремля, який вкрав Крим і розв’язав криваву бійню на Донбасі, що забрала життя понад 13 тисяч українців, скалічила життя більше 30 тисяч жителів України, котра перетворила на біженців кілька мільйонів осіб.
Головним русофобом, що посварив Україну і Росію, причому не в 1914-му і не в 1941-му, а в 2014 році, став не австрійський Генштаб, не Дмитро Донцов чи Степан Бандера, не Світовий банк, а Володимир Путін.
5. Стратегічна мета Володимира Путіна — об'єднання Росії і України.
Путін: «Тому що будь-яке об'єднання Росії і України, їхніх можливостей і конкурентних переваг — це створення конкурента, глобального конкурента в Європі і світі».
Хоча останніми роками Путін регулярно висловлювався про росіян і українців, про т.зв. «єдиний народ», про стосунки між двома країнами, проте, до цього дня він, здається, ще жодного разу настільки відкрито не формулював свою головну стратегічну мету. Тепер це вже не просто Севастополь і Крим, не якась Лугандонія, навіть не Новоросія і Причорномор’я, тепер це вже об'єднання Росії і всієї України.
Таке безцеремонне оголошення Путіним своєї стратегічної мети не могло статися без отримання важливих сигналів від нинішнього українського керівництва (від його дій або бездіяльності). І така путінська заява може означати лише одне — перехід до практичного здійснення цього стратегічного плану.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ