Рука РФ на залізниці в Польщі. До чого готуються поляки
Варшава сьогодні живе в достатку, але мир навколо неї вкрай крихкий
Остання диверсія проти європейської інфраструктури сталася 16 листопада: це були вибухи на залізничній лінії Варшава-Люблін, на сході Польщі, за маршрутом, що веде до України. 18 листопада прем'єр Дональд Туск заявив, що бачить за атакою руку Росії — країни, яку давно підозрюють у причетності до диверсій у Польщі. Влада країни і багато її жителів вважають цей епізод черговим викликом, який Володимир Путін кидає Польщі і — через неї — всій Європі та Заходу. І сьогодні їх бентежить питання: як дадуть відповідь США, Європа, НАТО — і вони самі.
Ми з колегами з Atlantic council провели у Варшаві два насичених, напружених дні, зустрічаючись із чинними і колишніми високопосадовцями, підприємцями, керівниками компаній та експертами, що представляють весь строкатий і суперечливий політичний спектр країни. Ми також зустрілися з новим послом США Томом Роузом. Цьому передували чотири дні в Празі, де ми розмовляли з чеськими цивільними і військовими керівниками, а також із новим послом США в Чехії Ніколасом Мерріком.
Новина про диверсію на залізничній лінії розлетілася в останній день нашого перебування у Варшаві. Російські диверсії та акти агресії проти Європи — від прольотів безпілотників і винищувачів до атак на кабелі в Балтійському морі та різноманітних інцидентів, пов’язаних із присутністю дронів у Німеччині, Чехії, Польщі та інших країнах — давно не рідкість. Куди б ми не приїжджали, поляки тихо і серйозно говорили про можливість повернення війни в їхню країну. Уже більше, ніж одне покоління поляків, прожило в мирі, демократії і стрімко зростаючому благополуччі — як і їхні сусіди в Центральній Європі. Для багатьох із тих, з ким ми розмовляли, цей період може стати чимось далеким, перетворитися на «старі добрі часи», про які всі говорять із ностальгією.
Поляки тихо говорили про можливість повернення війни
Поляки в цьому питанні не самотні і зовсім не є ні «русофобами», ні панікерами. Німецькі високопосадовці, обпікшись і порозумнішавши після довгих і безрезультатних спроб налагодити відносини з путінською Росією, сьогодні говорять приблизно те саме. У жовтні глава німецької розвідки Бруно Каль виступив у Бундестазі, попереджаючи про можливість російського нападу на Європу. Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус також заявляв про ймовірність відкритого конфлікту з Росією вже 2026 року.
Що ж повинні робити Європа і Сполучені Штати в умовах цієї тенденції до реальної та ймовірної російської агресії? Саме це питання стало основою багатьох наших дискусій у Варшаві та Празі.
Перш за все Європі та США необхідно поглянути правді у вічі. Путін не зацікавлений у співпраці зі Сполученими Штатами або Європою інакше як на своїх умовах — умовах, які передбачають фактичне визнання його імперії, що розширюється за допомогою війни. Він не розірве відносини з Китаєм; він не укладе мирну «угоду», щоб завершити війну в Україні, якщо тільки не зіткнеться з непереборною силою. Агресія Путіна проти Європи покликана залякати Захід і змусити його покірно підкоритися, поки господар Кремля намагається повернути назад падіння Радянської та Російської імперій.
Адміністрація Трампа доклала чимало зусиль для досягнення стійкого врегулювання війни в Україні — і це правильно. Основна схема запропонованого врегулювання могла б працювати: припинення вогню і гарантії безпеки для України, за провідної ролі Європи, але за потужної підтримки Америки. Однак адміністрація США, як і раніше, подає суперечливі сигнали, які, мабуть, відображають різні підходи всередині неї. Так тривати не може. Команда Трампа має бути настільки ж послідовною і внутрішньо єдиною у протидії агресії Путіна — так само, як вона діяла щодо Ірану та інших супротивників.
По-друге, Європі час всерйоз — і якомога швидше — зайнятися власною обороною. Адміністрація Трампа давно і принаймні справедливо вимагає від європейців спрямовувати більше на військові витрати. Тиск спрацював: на саміті НАТО в Гаазі сторони домовилися довести цю статтю витрат до 5% ВВП — 3,5% на «жорстку» оборону і 1,5% на пов’язані з нею програми.
Але витрати — це лише вхідні параметри; значення має підсумковий результат — реальні оборонні можливості. Більшу частину часу ми провели, зустрічаючись із керівниками компаній чеського і польського оборонних секторів, обговорюючи технологічний ландшафт нових видів озброєнь, що стрімко змінюється, наприклад, дронів, і необхідність якнайшвидше перейти від повільного, мирного циклу закупівель до оперативного виробництва. Це не абстрактна проблема, а нагальна потреба.
На щастя, з Центральної Європи надходять обнадійливі новини. По обидва боки кордону з’являються високотехнологічні стартапи, які працюють у тісній співпраці з українцями й оперативно впроваджують бойовий досвід у виробництво. Одні з них — невеликі, інші — середні і стрімко зростають. Деякі, як одна чеська компанія, з якою ми зустрілися, вже інвестують у великомасштабне виробництво озброєнь, зокрема, у США. Інша польська фірма будує передові розвідувальні супутники і виводить їх на орбіту за допомогою ракет SpaceX.
Одне з ключових завдань для таких компаній — масштабування виробництва і кооперація з американськими та європейськими партнерами, щоб перетворити зростання оборонних витрат на реальні бойові потужності на передовій. США можуть допомогти в цьому відношенні. Останніми роками Сполучені Штати і Європа сперечаються з приводу торгівлі та часом розглядають свої оборонні галузі немов беруть участь у «грі з нульовою сумою». У нинішніх умовах, коли загроза російської агресії стає дедалі ближчою, це неприпустимо. Використовуючи мову адміністрації Трампа, у сфері оборони можливо укласти безліч хороших угод. Знявши бар'єри для передачі технологій, торгівлі зброєю та інвестицій, США зможуть зміцнити загальну безпеку і при цьому отримати непоганий прибуток.
По-третє, США і Європі час по-справжньому перекрити кисень російській економіці. Адміністрація Трампа нарешті оголосила про введення перших нових санкцій — проти «Роснефти» і «Лукойлу». Тепер необхідне реальне застосування цих санкцій. І якщо з’ясується, що за підривом польської залізниці стоїть Москва, санкції слід виводити на новий рівень. Повне фінансове ембарго — з чіткими винятками — чудовий розумний старт.
По-четверте, США і Європі потрібно прискорити передачу Україні озброєнь, здатних виводити з ладу російську інфраструктуру. Пора замислитися і про асиметричні кроки, щоб відповідати на російські диверсії. Вони можуть бути негласними, але Росія повинна розуміти: жоден удар по Заходу не залишиться без відповіді.
Навіть нетривала поїздка до Варшави змушує замислитися: місто, що пережило війну і комуністичну несвободу, сьогодні живе в достатку — але мир навколо нього вкрай крихкий. І незалежно від того, хто при владі — в Польщі чи США — поляки дивляться на Вашингтон як на головного гаранта безпеки. Польща робить свою частину роботи зі зміцнення оборони, й інші європейські держави починають наслідувати її приклад. Путін же — нове втілення старого ворога XX століття, агресивної диктатури. Він наступає. Але у країн вільного світу є ефективні інструменти, щоб його зупинити — за умови, що вони готові їх використовувати.
Переклад NV
NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікацію повної версії тексту заборонено.