Десерт для Кремля. Чи зірвав Путін банк?
Російському президенту до біса щастить. На всіх фронтах — внутрішньому та зовнішньому
У Росії влада створила політичну Сахару. Кремль б'є навіть по бризках. Здається, через задоволення мочити. Вправляються в садизм «шістки», відстрілюючи все навколо законодавчими репресіями.
Зовні перемога Кремля не менш значна. «Колективний Захід» відступає. Вимоги дати Росії відсіч поступаються місцем вичікування або доброзичливості.
Лукашенко, що розперезався, тільки підсилює потребу в червневому саміті Путіна з Байденом. Подія, яка поки виглядає, як тактична перемога Кремля.
Ще вчора Європарламент гуркотів металом, закликаючи покарати Росію. Сьогодні буря вщухла. Враження, що Росія для ЄС — об'єкт спотикання, щодо якого неможливо сформувати єдину лінію. А тому ЄС замінює лінію випуском пари. Підтвердження тому саміт ЄС 24−25 травня, на якому «стратегічна дискусія» щодо Росії знову завершилася туманними формулюваннями. Їх мета — сказати все в цілому і нічого особливо. В черговий раз Брюссель відклав доповідь ЄС щодо Росії на червень. Але всі чекають, що доповідь буде продовженням лавірування під цівками. «Ми ще в підлітків, якщо мова йде про зовнішню політику», — журиться провідний європейський дипломат.
Камертон Європи — Німеччина. Ще недавно німецький міністр закордонних справ Хайко Маас заявляв, що санкції щодо Росії можуть включити відмову від Північного потоку 2. «Так, канцлер теж бачить це таким чином!» — переконував Маас.
Сьогодні Маас змінив тон: «Ми не зацікавлені в участі в цій конфронтаційного галасу. У наших пріоритетах стоять добросусідські відносини з Росією». Більш того, подальші санкції можуть, вважає Маас, зіграти Росії на руку.
Ангела Меркель навіть відчитала чехів за видворення російських дипломатів. Потрібно було заздалегідь все обговорити — погрозила пальцем канцлер.
Новий керівник британської розвідки Ричард Мур пропонує грім і шепіт, вимагаючи «максимально жорстко протистояти, в той же час взаємодіючи з Москвою і поважаючи її роль у світі». Словом, «впрягти коня і трепетну лань».
Гру, однак, робить не Європа, а Вашингтон. Володимир Путін отримав від Вашингтона те, що хотів — навіть з десертом. Президент Байден запропонував Путіну саміт. Що виглядає, як повернення до бажаної для Кремля біполярності.
Підготовка саміту виглядає, як задоволення Путіна. На своїй зустрічі держсекретар Блінкен і міністр Лавров намагалися перевершити один одного в закликах «подолати нездорову ситуацію» (Лавров) і до «передбачуваних, стабільних відносин» (Блінкен). «Прагнення до нормалізації» підтвердили Патрушев і помічник Байдена Салліван.
Байден видав Путіну аванс, заморозивши санкції щодо оператора «Північного потоку-2» і його керівника. Правда, Путін не був основним об'єктом прагнення Вашингтона зробити приємно. Байдену потрібна була і Меркель, у якій ключ до європейської солідарності. Байдену важлива солідарність для стримування Китаю.
Тим часом, Кремлю потрібен ще один аванс — зобов’язання не псувати Путіну настрій Навальним, Україною, репресіями і витівками щодо Америки. Поки Вашингтон знайшов спосіб говорити про неприємні для Кремля речі, не викликаючи роздратування Кремля.
Поки що тенденція виразна. «Колективний Захід» шукає шляхи деескалації відносин з Росією. Надії на готовність Кремля слідувати зрозумілим для всіх правилам, як це робив СРСР, розсипалися. Доводиться шукати нову модель нейтралізації Росії.
Чи означає м’якотілість Заходу його відступ перед Москвою? Думати так, значить недооцінювати здатність Заходу до просуванні власних інтересів. Зовні західні лідери можуть погоджуватися грати в гру Кремля. Путін хоче членства в концерті? Буде концерт! Москва хоче діалогу? Буде діалог! Співробітництво? Буде говорильня про те, про що нічого сказати.
Нова відлига, якщо вона відбудеться, буде ґрунтуватися не на надіях, а на безнадійності. На взаємній недовірі і взаємному цинізмі. Якщо Росію не можна змінити, не будемо Москву провокувати — ось так виглядає нинішня західна тактика. Звичайно, під час розмови Захід постарається вирішувати питання, за якими є взаємна зацікавленість. Як Захід це робить у Відні, відроджуючи ядерну угоду з Іраном. Але це не змінює суті нового діалогу.
Нормативісти — ті, хто чекав від Заходу санкцій, акценту на цінностях і сподівався на Байдена, засмучені. Але і реалістам, прихильникам балансу сил, нічого радіти. Адже після всього того, що сталося між Росією і Заходом, немає ґрунту для взаємної довіри.
Немає надії на те, що Захід, злякавшись кремлівської навіженості, раптом перетвориться на церковний хор хлопчиків. Немає надії, що потепління принесе Росії економічні дивіденди. Немає надії, що російська еліта почуватиметься комфортно на своїх західних віллах.
Немає надії, що діалог зупинить західну відповідь на російську мілітаризацію.
І взагалі: яким може бути баланс сил при їх дисбалансі?!
Вже зрозуміло, що це буде. Розмова сторін, які не вірять один одному, під холодним дощем.
Загальні зацікавленості не стирають ворожість принципів. Вони не можуть змусити Кремль перестати примушувати світ до поваги загрозою вибити зуби, якщо немає інших способів переконання.
І чому Кремль повинен стати слухняним, якщо квітнева ескалація так чудово вдалася! Вдалося переконати Захід думати не про те, як Росію покарати, а як Росію поважати!
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ