Час невпинно наближається. Що Путін задумав до кінця року
Здається, я знаю, що Путін робитиме далі
Ті, хто уважно стежать за поведінкою російського диктатора, мабуть, звернули увагу на дивну суперечність, яку можна було спостерігати останнім часом. З одного боку, достатньо очевидним є той факт, що ситуація на полі бою для нього погіршилася: просування російської армії на землі фактично зупинилося, натомість українські повітряні атаки по території Росії впевнено набирають обертів.
Водночас, попри об'єктивні невдачі, Путін, здається, вірить що незабаром здобуде перемогу. Якщо вірити джерелам поважних західних медіа, то він переконаний, що зможе до осені захопити всю територію Донеччини, та завершити війну до кінця року на вигідних для себе умовах.
Що ж відбувається? Чому, попри факти, які свідчать про протилежне, Путін раптом почав дивитися на перспективи цієї війни більш оптимістично?
Переконаний, що зможе до осені захопити всю Донеччину
Звичайно, можливо, джерела Financial Times та Bloomberg виявились не дуже надійними. Також не можна виключати, що подібні сигнали російська сторона поширює свідомо, аби ввести всіх в оману. Проте існує ще одне пояснення, яке видається мені цілком імовірним.
Щоб його описати, слід пригадати історію, яка трапилася у далекому 1954 році. Тоді група психологів на чолі з Леоном Фестінґером спостерігала за членами одного культу, які очікували, що 21 грудня 1954 року настане «кінець світу». Багато з них настільки повірили словам своєї пророчиці, що залишили роботу, продали майно та навіть розірвали стосунки з рідними, аби тільки опинитися серед когорти обраних, яких буде врятовано. Одним словом, вони спалили всі мости.
Проте, коли настала заповітна година і нічого не трапилося, ці люди опинилися у дуже скрутному становищі: вони інвестували у свою віру все, що мали, і, як виявилося, помилилися. Дехто плакав, а дехто навіть не міг рухатися від шоку. Та незабаром їхня лідерка передала нове послання: завдяки світлу і добру, які випромінювали віряни, світ було врятовано, тому нічого й не сталося.
Раціональна людина в такій ситуації, ймовірно, запідозрила б обман. Проте віряни почали діяти протилежним чином — вони ще більше повірили своїй пророчиці та з великим ентузіазмом почали ділитись цією історією зі світом.
Фестінґер пояснив таку поведінку з допомогою теорії когнітивного дисонансу. Її суть у тому, що коли факти суперечать уявленням, які мають люди (особливо тим, які формують їхній позитивний самообраз), це породжує внутрішній дискомфорт. Раціональна особа в такому випадку мала б визнати помилковість своїх поглядів. Проте дуже часто люди діють протилежним чином — починають дотримуватися своїх переконань ще затятіше та вигадують пояснення, які дозволяють усунути суперечність між фактами і власними уявленнями. У результаті парадоксальним чином вони починають вірити у свої помилкові переконання ще сильніше.
Цілком можливо, що подібна історія відбувається зараз і з Володимиром Путіним. Він щиро переконаний, що є великим правителем великої країни. Коли цієї весни факти почали різко суперечити його самообразу Путін можливо трохи й зніяковів. Проте, як зауважив Фестінгер, чим більше людина інвестує в якесь переконання (часу, грошей, репутації), тим важче їй визнати помилку. Коли реальність починає суперечити такому переконанню, людина радше вигадає абсурдне виправдання чи змінить сприйняття фактів, аніж визнає, що була неправа. Тож цілком можливо, що не зважаючи на всі неприємності Путін вигадав собі якусь історію, яка дала йому змогу зберегти уявлення про власну велич і спроможність досягнути великої перемоги. Наприклад, переконав себе й оточення, що Росія ще не воювала «по-справжньому» або ж утримувалася від вирішальних ударів із гуманітарних мотивів. А далі, подібно до вірян Фестінгера, він почав ще більше інвестувати у своє переконання тобто посилив віру в перемогу. Наслідком цього, ймовірно, і стала його готовність добитися вигідного для себе завершення війни, про яку повідомили джерела в його оточенні.
Що робитиме Путін далі? Найімовірніше, йтиме на дедалі відчайдушніші кроки, аби лише підтвердити власну віру. Якими будуть ці кроки — можна тільки здогадуватись. Але небажання Путіна визнавати об'єктивну реальність є очевидним. Звичайно, в такому випадку реальність може й не встояти перед волею людини та змінитись відповідно до її задуму. Проте значно частіше вона боляче б'є тих, хто керований хибними уявленнями, вирішує з нею посперечатись. Отож, якщо припущення, на яких ґрунтуються мої висновки є вірними, то, ймовірно, невпинно наближається час, коли ми станем свідками розв’язки цієї історії…