Матриця Путіна. Як війна в Україні змінила світ
Події 11 вересня різко змінили хід історії, призвівши до двох війн, сотень тисяч смертей та мільйонів зруйнованих життів, те саме зараз робить і вторгнення Путіна в Україну
Це друга частина моєї серії матеріалів про російське вторгнення в Україну, першу частину читайте тут.
О 4 ранку 24 лютого світ змінився. Це стало своєрідним 11 вересня для Європи та більшої частини решти світу. Події 11 вересня різко змінили хід історії, призвівши до двох війн, сотень тисяч смертей і мільйонів зруйнованих життів, те саме зараз робить і вторгнення Путіна в Україну. Нині ми бачимо лише перші, ранні ефекти цієї події, і маємо лише натяки на ефекти другого порядку. Великі ефекти третього порядку ще будуть помітні протягом тривалого часу, хоча цілком очевидні у ретроспективі.
7 березня 1936 року німецька армія порушила Версальський договір і вступила до Рейнланду. Ось що сказав Гітлер пізніше: «Сорок вісім годин після маршу на Рейнланд були найнервовішими в моєму житті. Якби французи тоді увійшли до Рейнланду, нам довелося б йти, підібгавши хвіст, бо військові ресурси, наявні в нашому розпорядженні, були недостатні навіть для помірного опору.
Ці два дні визначили те, що Німеччина зробить далі: збудує свою армію і розпочне Другу світову війну".
Путінський 1936-й був у 2014 та 2015 роках, коли Росія вторглася до Криму та Східної України. (Дехто стверджує, що це почалося набагато раніше, у 2008 році, з його вторгнення в Грузію.) Тоді Захід наклав на Росію абсолютно беззубі санкції. Незважаючи на заклики США, ЄС навіть не розглядав питання збільшення свого оборонного бюджету. Ця бездіяльність додала Путіну сміливості розпочати війну з Україною. Сьогодні ми, як ніколи, близькі до 1939 року, німецького вторгнення до Польщі та початку того, що пізніше стало відомо як Друга світова війна. Крім того, схоже, що Європа, гостро усвідомлюючи свою похмуру історію, нарешті прокинулася.
Через день чи два після вторгнення Росії в Україну США та європейські країни почали запроваджувати санкції. Вони були жалюгідними та сміховинними. Найнижчою точкою був момент, коли Італія виключила експорт сумок Gucci до Росії. Здавалося, що 2014−2015 рр. знову повторюються, відповідно до очікувань Путіна.
Потім, 26 лютого, щось змінилося.
Я не думаю, що це був просто один із факторів, це була ціла сукупність подій:
— Жахи цієї війни транслювалися у соціальних мережах, щоб світ міг їх побачити. Цього разу все це відбувалося не десь далеко, а лише в кількох країнах від центру Західної Європи, стосовно людей, які нічим не відрізняються від інших європейських громадян.
— Коли Швеція та Фінляндія заявили, що вони вивчають можливість вступу до НАТО, Путін погрожував їм політичними та військовими діями (війною!). Давайте зробимо паузу. Я хочу, щоб ви перетравили все це. Росія погрожувала війною двом країнам, жодна з яких навіть не була частиною Радянського Союзу, якщо вони вирішать визначити свою власну долю. Цього разу це вже не схоже на порожню погрозу.
— Володимир Зеленський не втік ні до Польщі, ні до США. На пропозицію США перевезти його у безпечне місце він відповів: «Мені потрібна зброя, а не таксі». Він пожвавив не лише Україну, а й решту світу. Хоробрість українського народу надихала та надихає.
Досі Європа воліла просто ковтати всю брехню Путіна
Європейські країни раптово прокинулися та усвідомили, що вони можуть бути наступними.
Як я вже казав, це вже третє вторгнення Росії в Україну. Під час першого він відкромсав Крим, а потім вторгся та дестабілізував Донецьку та Луганську області України. Перші два вторгнення було здійснено за допомогою брехні. Тільки уявіть собі: якимось чином російські солдати і танки (так, танки!) опинилися на сході України. Ні танки, ні солдати офіційно не були російськими. Солдати були колишніми військовослужбовцями російської армії (не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що вони були на російській зарплатні, яку Путін, звичайно ж, заперечував). Крим він узяв практично без жодного пострілу й одразу провів референдум.
Досі Європа воліла просто ковтати всю брехню Путіна. Вони чудово все усвідомлювали, але правда була вкрай незручна для будь-кого, крім самої України.
Цього разу не було жодних зазіхань. Путін спрямував в Україну великогабаритну частину російської армії. Європейці зрозуміли, що замість того, щоб воювати з Росією власними арміями у майбутньому, вони можуть озброїти та підтримати Україну сьогодні.
Жага влади диктатора ненаситна. Після того, як Росія проковтнула Україну (з абсолютним неперетравленням — більше про це далі), вона й далі намагатиметься наново зібрати Радянський Союз, поглинаючи інші колишні радянські республіки. Європа могла б продовжувати ігнорувати його та виходити з ще більшими беззубими санкціями, але в якийсь момент Путін прийшов би по Естонію та Латвію, які є країнами НАТО. Якби НАТО їх не захищало, то Європі, яку ми знаємо, настав би кінець.
До 25 лютого Німеччина (образливо) надсилала в Україну тільки каски. Сьогодні посилає протитанкову зброю. ЄС надає Україні зброю на сотні мільйонів доларів, яка перевершує її у військовому сенсі. Сьогодні вже кожна країна Європи намагається затьмарити іншу реальну, відчутну підтримку України.
Європейські країни закрили свій повітряний простір для Росії (і США щойно приєдналися до них). Захід заморозив валютні резерви російського Центрального банку — я навіть не знав, що це є в чиємусь арсеналі санкцій. Багато російських банків видалили із SWIFT, іноземної міжбанківської платіжної системи. Щоправда, не всі банки були відрізані від SWIFT, тому що енергетика Німеччини та Італії дуже залежить від російського газу.
Що справді дивно, то це те, що корпоративний сектор теж приєднався до боротьби. Google Pay та Apple Pay більше не працюють у Росії. Apple навіть припинила продавати iPhone у Росії. Mastercard і VISA заблокували свої мережі в Росії. Футбольні команди скасовують матчі з російськими клубами. Я теж зробив свій внесок: мою наступну книгу також мали опубліковати в Росії. Тепер не публікуватимуть, але я радий бачити її опублікованою в Україні.
Росія ізолюється, відлучається Заходом від сучасності. З нею поводяться як із парією.
Хочу наголосити: Путін вважає ці санкції, що з’явилися після 26 лютого, які набагато перевершили те, на що він очікував, оголошенням Заходом війни проти Росії. Ні, в Україні немає армій Заходу, але з російською армією воюють за допомогою літаків та іншої зброї, які безперервно прибувають до України із Заходу, а російську економіку й далі знищує Захід.
Я повністю підтримую санкції. Частина мене святкує, а інша частина сумує. Український народ — не єдина жертва війни Путіна. Російський народ несподівано виявив, що він зіштовхнувся із серйозною депресією. Я читав, що більшість населення підтримує цю війну і що популярність Путіна зростає. Я не впевнений, що вірю в це, адже воно походить від ЗМІ, які контролює Путін. Але навіть якщо це правда, цим людям промивають мізки і їх нещадно зомбують контрольовані державою ЗМІ настільки, що ви навіть не можете собі уявити. Вони втратили почуття реальності, вони живуть у матриці Путіна. Я докладно розповім про це наступного разу.
І що далі?
Путін не просто прорахувався з реакцією Заходу, він також зовсім випустив з уваги волю українців до боротьби. Почасти саме тому я був абсолютно переконаний, що війни не буде. Я написав: «Думаю, Путін блефує: Росія не хоче повномасштабного вторгнення в Україну. Це призвело б до нескінченної партизанської війни в Україні. Російська армія перевершує українську, але перемоги у цій війні не буде. Росія окупує Україну, а потім що?»
Що має статися потім? Я живо пам’ятаю, як росіяни та українці, а також решта Радянського Союзу воювали з нацистами під час Другої світової війни. Я пам’ятаю самопожертву. Я виріс неподалік кварталу від статуї Анатолія Бредова, російського героя, який підірвав себе, щоб утримати нацистів від досягнення стратегічного максимуму у 1944 році. Росія не дозволила б мені про це забути, і це цілком справедливо. Статуї героїв, які віддали своє життя під час боротьби з нацистами, стоять по всій Росії.
Під час Другої світової війни і росіяни, і українці демонстрували багато героїзму, але в них було «чому» — вони боролися з нацистською Німеччиною за безпеку і благополуччя своїх сімей, за майбутнє своїх дітей, за свою батьківщину.
Я думав, що якщо Росія вторгнеться в Україну, щоб убити демократично обраний уряд і встановити свою власну військову маріонеткову владу і, таким чином, перетворити Україну на іншу, меншу версію диктаторської Росії, то українці не стоятимуть за це. Україна не є ідеальною демократією; вона має свої проблеми. Але ж це демократія. Вона має те, що ми на Заході часто приймаємо як належне, як воду з крана (знаю, я і сам часто це роблю): свобода слова, вільні вибори, верховенство закону та належна правова процедура.
Я знав, що українці боротимуться за це. І це саме те, що вони роблять сьогодні. Українці зараз поводяться так само, як коли вони вели боротьбу з нацистами. Ось лише один приклад: український солдат Віталій Скакун підірвав себе на мінах, щоб російські танки не могли перейти стратегічно важливий міст. (Я з гордістю є його тезкою!)
У маревному пориві самообману (або простої зарозумілості) Путін вважав, що українці влаштують вітальну вечірку для російських танків, які роз'їжджають Києвом. Українці і влаштували йому вечірку з коктейлями Молотова (Зеленського) по танках, билися до останнього подиху. Десятки тисяч добровольців записалися до української армії. Навіть Харків, одне з найсхідніших міст України, з переважно російським населенням, воює з російською армією з усією своєю волею.
Генерал США Г. Р. Макмастер сказав: «Щоб виграти війну, потрібні і здатність, і воля». Українці, безперечно, мають волю, і тепер вони отримують можливості, які надійшли їм із Заходу. Чи прийде допомога вчасно?
Неефективність російської армії викликає певне здивування. Але коли ти думаєш про це, можливо, так і мало бути. У російських солдатів немає волі — у них немає «чому». За що вони борються? За Путіна? Навіть якщо вони й вірили у «порятунок України від неонацистів», їхнім сім'ям Україна не загрожувала. У багатьох є друзі та родичі в Україні. Це вони і є.
Я подивився десяток коротких відеоінтерв'ю з полоненими російськими солдатами. Усі їхні розповіді були однаковими. Вони були на навчаннях. Їм сказали, що вони їдуть із миротворчою місією на Донбас і в Луганськ. Вони перетнули український кордон, але натомість виявили, що їдуть до Києва чи Харкова. Я б сказав, що ці солдати, що здалися, — герої. Якщо в Росії не відбудеться зміни режиму, вони ніколи не повернуться до Росії, інакше їх посадять у в’язницю за дезертирство, на 15 років і більше.
Загиблі російські солдати не отримають від нас особливого співчуття, особливо після того, як ми всі бачили, що вони коять з українськими містами. Але багато з них лише 18-річні діти, яких призвали в армію. Навіть ті, хто йшов туди добровільно, не знали, що зіштовхнуться зі своїми українськими братами. У цих молодих солдатів, яких убили, є батьки і брати і сестри, котрі щойно втратили своїх близьких. Можливо, я дуже чутливий, бо маю 20-річного сина, якого навчили любити, а не ненавидіти. Він народився у США. Але він міг би народитися в Росії, якби моїй родині не пощастило переїхати до США у 1991 році. Я також пам’ятаю, як у 18 років у Росії я боявся, що мене можуть призвати до російської армії.
Російська армія також виявилася не настільки боєздатною, як ми боялися. Вона є інвалідом клептократії. Багато російських танків випатрали, метали з них продали на брухт, а інструменти вивезли та продали на чорному ринку. Я не здивований. Деякі речі не змінилися за десятиліття з того часу, як я покинув Росію.
Крім того, як і будь-який диктатор, Путін призначає на ключові посади людей, базуючись не на їхніх здібностях, а на їхній вірності йому. Візьміть російського міністра оборони. На відміну від США, де міністр оборони є політичною, а не військовою посадою, у Росії міністр оборони також є генералом в армії. Показово, що нинішній міністр оборони, попри те, що він генерал армії, не має військової освіти. Жодної.
Ось чому я такий оптимістичний і водночас турбуюся. Українці мають волю і зростаючу боєздатність. Російська армія не має волі і дещо склеротизована. Я турбуюся, бо замість танків, що іржавіють на українських дорогах, або кинутих, або без бензину, Путін почне використовувати важку артилерію та ракети, щоб стерти ці міста з землі. Ми вже почали це бачити 1 березня. Але ця війна не принесе Путіну перемоги, навіть якщо він вторгнеться у кожне велике місто. Українці продовжуватимуть боротися, а Захід продовжуватиме їх підтримувати.
Просто щоб прояснити, моя головна професія — інвестування в цінності, і я не став адміралом і військовим експертом за одну ніч. Будь ласка, прийміть те, що я щойно написав, із часткою скептицизму — я, безперечно, роблю саме так.
Світ змінився
За іронією долі, до того, як Путін розпочав цю війну, НАТО, яке «посягало» на російські кордони, було беззубим. Воно було частково на пенсії та збирало мирні дивіденди від холодної війни. Вторгнення в Україну повернуло його з пенсії. Сьогодні ми бачимо НАТО часів холодної війни, те НАТО, якого Путіну слід боятися. Дивіденди миру скасував Путін (разом із купонними виплатами за російськими облігаціями, що належать іноземцям). Європейські оборонні бюджети зростають. Німеччина збільшує витрати на оборону більш ніж на 30%. За ними підуть і інші європейські країни. НАТО зараз згуртоване більше, ніж будь-коли раніше. Тепер воно має чітку мету, якої не мало більш як три десятиліття.
Китай уважно стежить за тим, що відбувається в Україні, і йому, ймовірно, не подобається те, що він бачить: сильніший, скоординованіший Захід. Європа нарешті усвідомила свою залежність від газу з Росії. Навіть якщо завтра війна закінчиться, Європа неухильно дотримується курсу на зниження своєї залежності від російського газу. На жаль, Німеччина подвоює споживання зеленої енергії та вугілля замість того, щоб повернутися до ядерної енергетики.
Оскільки Росія була відрізана від решти світу у всьому, від літаків до смартфонів, вона опинилася у китайських руках. Росія має те, що потрібно Китаю — сировинні товари. Перед Олімпіадою Росія підписала велику угоду щодо продажу свого природного газу Китаю. Китай, натомість, найімовірніше, забезпечить Росію всім тим, чого її позбавляє Захід.
НАТО, яке знову активізувалося, і ступінь, в якому Захід наклав санкції на Росію, роблять вторгнення на Тайвань з боку Китаю, що має значно більший вплив на світову економіку, ніж вторгнення в Україну — менш ймовірним зараз. Ця тема вимагає набагато більше роздумів та аналізу, тому що економічно Китай набагато сильніший за Росію, а наша залежність від Китаю набагато більша. Apple, наприклад, не може припинити постачання айфонів до Китаю, якщо він вторгнеться на Тайвань, не тільки тому, що Китай є одним з його найбільших ринків, але й тому, що майже всі його айфони виробляються в Китаї. Але цілком очевидно, що як і пандемія (про яку Путін змусив нас забути), війна в Україні посилила та прискорила рух до деглобалізації.
Якщо вам цікаво, ось список благодійних організацій. Ми продовжимо оновлювати список із надходженням пропозицій від благодійних організацій.
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Віталія Каценельсона. Републікацію повної версії тексту заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ