Хто стане головною мішенню РФ в Сирії

Важко зараз доведеться Україні. Тобто, що війна закінчилася або хоч пауза затягнулася – це цілком можливо, хоча розслаблятися все одно не варто. Кровопролиття з обох сторін, може, й припиниться. Взаємні звинувачення у фашизмі та телевізійні істерики – теж. Але валити все на війну вже не вийде, і згуртовуватися доведеться не перед обличчям агресії, а якось самим. А чи готовий до цього хто-небудь, покищо незрозуміло.

Щодо Росії, її траєкторію передбачити простіше – в силу очевидності та буквальності історичних паралелей. Тільки самий ледачий не сказав, що Сирія – це Іспанія сьогодні. Питання в тому, що Росія там зараз виконує ніби як чужу місію. У Сирії, як і в Іспанії йде громадянська війна. Але Асад бореться ніяк не за свободу, і заборонена на території Росії жахлива організація ІДІЛ, в якій Володимир Путін побачив наступників німецького фашизму, дуже багатьом Диванним Стратегам не видається головною мішенню.

Навпаки – ці стратеги верещать зі своїх диванів, що в Сирії зараз, уявіть, передній край боротьби Росії з Заходом. Тобто з Америкою, якщо називати речі своїми іменами. Якщо прийняти іспанську паралель і уявити розстановку сил 1936 року, виявиться, що ми допомагаємо Франко. А хто йому допомагав в цей час, світ пам'ятає дуже добре.

Іспанська аналогія жахлива саме тим, що надто переконлива. Сирія стає генеральною репетицією майбутнього зіткнення християнських демократичних цінностей та світового звірства, невігластва, фанатизму. І на чиїй стороні в цьому зіткненні виявиться путінська Росія, зовсім не зрозуміло. Тому що назвати її державою демократичною, вільною та світською не ризикне, здається, ніхто. А ось що ідіоти та обскуранти в ній плодяться, як в спеціально для них створеній теплиці, – здається, очевидно.

(...) Звичайно, фашизм перемогти не може, навіть ціною всесвітньої катастрофи. Але ось влаштувати таку катастрофу може запросто. І скількох встигне до цього отруїти – непередбачувано.

Повну версію колонки Дмитра Бикова читайте на сайті Співрозмовник.ру