Росія, Китай або США. Чия візьме?

Америка відмовляється (можливо, тимчасово) від силового просування демократії та концентрується на своїй перебудові. Щоправда, скликаючи у грудні світовий Форум демократії, Байден намагається довести, що ліберальні цінності залишаються принципом американської політики. Але енергія його адміністрації сфокусована на іншому: на пошуку балансу між стримуванням світових опонентів та діалогом із ними.

Китай був успішний у піднесенні через економічну експансію. Але піднесена самовпевненість і шалене посилення військової могутності зіграли з Китаєм злий жарт. Захід переполошився, а США змушені були згрупуватися для відповіді. У десяти із тринадцяти європейських країн опитані висловлюють негативне ставлення до Китаю (у США 79% респондентів негативно ставляться до Китаю).

Але Пекін зберігає можливість використовувати два інструменти впливу — культуру та економічний потенціал. Іронія в тому, що 50% американців вважають Китай провідною у світі економічною силою (37% вважають такою силою США). Пекін зменшив агресивний тон у дипломатії і має шанси утруднити західну протидію.

Росія демонструє іншу модель самоствердження. Говорячи словами Путіна, Росія на світовій сцені стала «фактором напруги». Мова не тільки про Росію — спойлера, який відтягує на себе увагу, щоб не дати основним гравцям отримати своє. Мова не тільки про готовність Москви до гри «хто моргне першим». Кремль створює альтернативу західному порядку, формуючи ситуацію невизначеності з очікуванням на воєнну загрозу. Такий собі імпресіонізм: загроза висить у повітрі і може матеріалізуватися в будь-якій формі, у будь-який момент і не тільки на кордонах Росії. Але загроза зовсім не перешкоджає діалогу із супротивниками про ціну її пом’якшення.

З одного боку, між Росією та НАТО з 2013 до 2020 рр. сталося близько 3000 воєнних інцидентів. Але з іншого — Путін і західні лідери спокійно перемовляються та шукають згоди щодо загальних викликів. Путін із Байденом готуються до чергового саміту.

Захід розгублено намагається зрозуміти, що там у Путіна на думці

Захід розгублено намагається зрозуміти, що там у Путіна на думці. Щоб зрозуміти, з Кремлем треба говорити і не дратувати Кремль зайве. Так, люди Байдена зараз намагаються запобігти в Сенаті включенню нових санкцій проти Північного потоку — 2 до щорічного оборонного бюджету США. Тим часом Кремль може насолоджуватися світовою істерикою, яку він спровокував.

Зусилля щодо формування привабливості Росії закінчені. Москва демонструє готовність бити вікна. Не дивно, що 66% опитаних у 14 країнах говорять про своє негативне ставлення до Росії. Але кого це у Росії хвилює? Кремль формує імідж держави, яка встановлює свої «червоні риски» для інших. Здатність до ескалації може принести Кремлю потрібний результат швидше, ніж імідж урівноваженого партнера.

Росія в ролі «геополітичного Гічкока» паралізує опонентів. Так, нерозуміння, якою є мета Москви в її концентрації військ на кордонах з Україною — нападе — не нападе — не дає можливості Заходу дати адекватну відповідь. Для цього потрібне розуміння намірів Кремля. «Ми не впевнені, що збирається робити Путін», — каже міністр оборони США Ллойд Остін. «У нас немає ясності щодо намірів Москви», — вторить йому керівник Держдепу Ентоні Блінкен. «Росія готова до вторгнення в Україну», — запевняє Bloomberg. Захід збентежено зависає між необхідністю відповісти і небажанням своєю готовністю відповісти спровокувати Москву. Тим паче, незрозуміло: чи є загроза фантомом чи ні?

Але російська стратегія «напруги» має свої «побочки». По-перше, така політика підриває виживання російського класу рантьє за рахунок переказу своїх коштів на Захід. По-друге, виникають проблеми використання Заходу як ресурс для російської держави. По-третє, Захід змушений розпочинати мілітаризацію. Навіть інертна Європа, яка звикла до американської парасольки безпеки, почала розмірковувати про свою обороноздатність. Щойно ЄС підготував «Стратегічний компас безпеки і оборони», який передбачає створення військового контингенту ЄС для відображення загроз з боку Росії.

Що ми маємо у результаті? США та Китай намагаються застовпити в 21 столітті чільну роль за рахунок економічних перетворень та технологічного ривка. Байден прагне стати батьком американської трансформації. Сі Цзіньпін мріє зробити Китай світовою «креативною силою». Діалог Байдена та Сі Цзіньпіна говорить не лише про протиріччя між Китаєм та США, а й про спроби їхніх лідерів знайти мирний спосіб керування ними. Конфронтація США та Китаю (і будь-яка інша конфронтація) загрожує підірвати їхнє прагнення вийти на новий рівень економічного прогресу. До речі, Китай не надіслав своїх військ брати участь у військових маневрах «Захід-2021», щоб не лякати Європу агресивним «оскалом». Пекін явно не поспішає брати участь у російській політиці «напруги»; але не проти зіграти на контрасті з Москвою для формування свого позитивного іміджу.

Росія, навпаки, намагається зберегти глобальну роль за рахунок загрози будь-якої миті підірвати статус-кво у будь-якій точці світу. Російській владі глобальна роль потрібна для того, щоб компенсувати її нездатність забезпечити відродження Росії за рахунок внутрішніх змін.

Риторичне запитання: хто у цій глобальній гонці виграє, а хто програє?

P. S. Не варто забувати і те, що створюючи ситуацію «напруження», Москва відроджує у Заходу втрачену ним готовність до протистояння.

І ще: а якщо хвиля «омікрону» накриє нас, і світові лідери втратять контроль над ситуацією? У такому разі ці геополітичні ігри втратить значення, і залишиться одне — боротьба за виживання.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ