Морок біля воріт. Три ілюзії про Росію

Кожного ранку починаю день із читання новин, чи не спалахнула на сході України гаряча війна? За тридцять років української незалежності загроза масштабної війни ніколи не була ще такою реальною, як зараз.

Мене менше тривожить власна доля. Я уже не в тому віці, щоб іти в армію, та й мешкаю у Львові, а Львова й Галичини Путін не хоче — це найбільш «зіпсована частина руського міра», яку треба відрізати як гангрену. Досить того, що Сталін приєднав її у 1939−1945 роках, і це досі вважають однією з найбільших його помилок.

Мене тривожать долі мільйонів українців, знищені й поламані життя. І це не патетика. У кожного з нас є багато друзів чи родичів в Одесі, Дніпрі, Запоріжжі та Харкові. А це саме ті міста та регіони, про контроль над якими йдеться у російському генштабові щонайменше від 2009 року. Кремль хоче відібрати причорноморський берег та індустріальне серце України, а решту країни перетворити у російський варіант Віші — малої і слабкої держави, з колабораціоністським урядом у Києві. Галичина ж разом із Західною Україною може йти куди собі хоче, хоч під три чорти.

І це в м’якшому варіанті. У більш жорсткому —