Три цілі. Як Путін мститиме Україні

Затишшя, яке встановилося після переговорів між Росією та США, свідчить у певному сенсі про взаємне нерозуміння того, що відбувається. Ось навіщо всі сторони витримують зараз паузу. До того ж у цьому випадку пауза, радше, на користь США. Оскільки логіка Кремля була такою: створити нестерпну загрозу, кризову ситуацію, а потім, щоб її полегшити, домогтися якихось поступок із боку Заходу. В ідеальному випадку: офіційної відмови приймати Україну в НАТО, підписання документа про те, що Альянс більше не розширюватиметься.

Однак нескінченно довго таку напруженість підтримувати не можна. Це, по-перше, дуже дорого, а по-друге, до неї звикають і перестають вважати реальною загрозою. Ну, стоять війська, то й стоять. Спочатку восени нагнітали ситуацію, мовляв, як тільки все замерзне, як тільки настане січень, то відразу Росія і вдарить. Але не вдарила.

Я і тоді казав, і зараз повторю: потенціал для прямого воєнного втручання Путін має, але витрати цього процесу непорівнянні. Путін не буде ризикувати чи підставлятися. У нього ще не вивітрився інстинкт самозбереження. Отже, питання в загрозах, а не в реальних військових операціях. Це не означає, що Кремль не створюватиме нових провокацій і не загострюватиме ситуацію на території «ЛНР-ДНР» або у Білорусі, де намагаються створити другий фронт тиску на Україну (куди Лукашенку подітися — він буде змушений погодитися з тим, що його використовують, оскільки цілком залежить від Путіна).

Росія вимагає від США демонстративного відступу. Штати відмовляються і утворюється статус-кво. Що за таких умов робити Путіну?