Нутром назовні. Що робить Кремль і чого не розуміють росіяни
Читайте NV у Google
Навальний змусив російську владу вивернути нутро назовні. Зрозумілий привід для нудоти. Складніше з розумінням того, як дихає ця жахлива конструкція
Ми бачимо в ній різні речі. Дехто стверджує: Навальний «зламав хребет режиму». Хтось запевняє: Навальний «б'є в порожнечу». Одні кажуть: силовики взяли владу. Інші відповідають: ні, все рухається до розпаду. Одні: Захід відступає перед Путіним. Інші: Захід зараз вріже Путіну.
Список несумісних інтерпретацій можна продовжувати: Москва на порозі тоталітаризму; Росія в стані розкладу тоталітаризму; Путін завтра піде геть; Путін «назавжди». Росіяни не можуть домовитися, як назвати систему, в якій живуть: електоральна демократія чи електоральна автократія? Або щось інше, якщо реальних виборів немає?
Все виглядає, як сплутана колективна свідомість. Іронія в тім, що багато чого є вірним: ми живемо в системі, яка демонструє взаємозаперечні імпульси. При цьому, немов знущаючись, вона стирає відмінності між протилежностями — між правдою і брехнею, правом і свавіллям, демократією і єдиновладдям.
Система навчилася огортати обманками. А росіяни готові обманюватися.
Свідомість не справляється зі сприйняттям розкладання, яке виглядає, мов консолідація. Ми намагаємося позбутися головного болю, спрощуючи картину або розмальовуючи її метафорами. Підмінюємо сутність стилем. Або знаходимо вихід в запозиченні чужих схем. Причому кожен бачить те, що вкладається в його бачення. Одні вбачають дисфункціональність в тому, що для влади норма. Інші, навпаки — в кремлівській нормі вбачають системний збій.
Тим часом система змінює макіяж, збиваючи з пантелику. Знищуючи створений нею ж «фактор Навального», Кремль звертається до насильства. Багато хто бачить в цьому поворот до тоталітаризму. Та чи можливий він без ідеології і за наявності декоративних інститутів?
Випустивши орду «космонавтів», щоб відбити у громадян бажання виходити на вулицю, Кремль починає виправдовуватися. Де ви бачили, щоб носій єдиновладдя запевняв свій народ: «Нічого з того, що там зазначено як моя власність, ні мені, ні моїм близьким родичам не належить, і ніколи не належало». Голосіння не вписується в правління «сильної руки»!
Очистивши вулицю, Кремль почав готуватися до виборів. Ну хіба не шизофренія: «гвинтилово» і виборча кампанія в одному флаконі?
Росія експортує свій постмодернізм на Захід. Членство Росії в Раді Європи не заважає Кремлю заґратувати 10 000 людей. Але той факт, що 66% респондентів в ліберальних демократіях ставляться до Росії негативно, свідчить, що когнітивний дисонанс Заходу щодо Росії виліковний.
Кремль формує свою діалектику. Знищивши незалежні канали прояви інтересів, влада закладає відповідь у вигляді стихійного руху поверх політичних і ідеологічних відмінностей навколо лідера-опонента. «Опозиційна вертикаль» швидше акумулює невдоволення через моральне відторгнення влади. Але це антирежимний протест, який не обов’язково переросте в антисистемний протест.
Підстраховка єдиновладдя — псевдодемократичні інститути і вибори. Вони створюють ілюзію представництва і знищують надію на нього.
Виникає ситуація, коли система викликає у громадян прагнення до змін і водночас блокує їх.
Тим часом нам, інтерпретаторам, належить своя роль у відтворенні єдиновладдя. Ми нерідко відводимо увагу від важливого. Ми створюємо очікування або породжуємо безнадійність. Ми повторюємо, що Росією рухає непередбачуваність, бо нам ліньки копатися в системному нутрі.
Той факт, що навіть серед росіян, які отримують інформацію з інтернету, 43% вважають, що країна рухається «правильним шляхом», а рівень схвалення президента Путіна після показу «палацу» становить 64% (опитування Левада центру, обізваного «іноземним агентом») — це відображення нашої нездатності пояснити суспільству, що таке цей «правильний шлях».
Інтелектуальні вправи мають наслідки. Запевнення в тому, що Навальний завдав режиму смертельного удару, можуть викликати у невдоволених прагнення його завершити і заплатити за це зламаним життям. Мантра, що все безглуздо, породжує приреченість.
Давно пора припиняти аналітичну попсу. Та що коли ми розучилися думати? Адже ми звикли до іншого ремесла — реагувати на одномоментне і переважно в кремлівській сфері. Що менше ми про неї знаємо, то більше ми про неї говоримо. Путін чхнув, і що б це означало? Медведєв — політичний труп чи ще оживе? А в Собяніна є шанси? А ось що там Володін… І так нескінченно.
Тріщати про владу стало в Росії професією. Найпопулярніше захоплення «путініана». Ми привчили читачів до того, що коли в заголовку немає заповітного слова «Путін», то і читати нічого. Втім, навіщо читати, якщо можна увімкнути стрім і зробити в цей час багато корисного по дому.
Ось і славно для влади, яка отримує додаткову підстраховочну сітку у вигляді нескінченного словесного дощу. Байдуже — схвального чи викривального. Яка в цьому для Кремля шкода? Нехай обмовляють!
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ