Після війни в Україні має відбутися постколоніальна рефлексія
Читайте NV у Google
Культурне та мовне розділення України — завжди було для росіян дуже важливим
Повномасштабна війна росії проти України підняла з дна багато «мулу» культурних протиріч між нашими народами, яким сотні років. Млявість російського антивоєнного руху, суперечливі позиції російських лібералів щодо майбутнього наших відносин — заклали основи для широкого українського руху проти «хороших росіян». Основна мета цього руху — унеможливити розділення між військовою агресією та культурним співіснуванням. Багато моїх російськомовних друзів обурюються цим, аргументуючи це тим, що люди, які підтримують війну — безграмотні, не читали класиків і взагалі мало читали книжок. Мовляв якщо б вони були більш освіченими — то виступили б проти. Але все не так просто.
Російська культура — це культура витіснення
Багато років в Україні культурний конфлікт відбувався в фоновому режимі. Політики звісно експлуатували тему мови, але якщо говорити про більшість населення — то вони сприймали дійсність за статус кво, який навряд чи зміниться. Російськомовні люди не прагнули відмовитися від мови, до якої вони звикли. Частково суспільство прийняло ситуацію, в якій на офіційному рівні — українська мова, а в побуті — багато російської. Багато українських гуртів мали в своєму репертуарі пісні і російською, і українською.
Після Революції гідності звучали заклики залишити історію в спокої і подумати, як підняти економіку, як побудувати стартапи, як вирішити нагальні питання з бідністю, безробіттям, вибудуватися демократичні інституції. Відмова від радянського спадку не означала відмову від російського.
Культурне та мовне розділення України — завжди було для росіян дуже важливим. Адже до початку 2021 року російські еліти вірили, що зможуть скористатися цим, щоб переграти політичну ситуацію, створити умови для відновлення російського впливу, де основою мали бути люди, які спілкувалися російською мовою та вважали російську культуру — частиною своєї ідентичності.
Якщо підбивати підсумки — Україна не мала ні сил, ні можливостей до зміцнення своєї культурної ідентичності. Російська культура — це колоніальна культура, яка дуже глибоко в'їлася в нашу землю. Її представники раз за разом в історії спростовували існування української мови, права України на політичну незалежність. Євромайдан призупинив сповзання України в російський контекст, відтермінував вирішення глибокого культурного питання, адже об'єднав людей з різних культурних платформ. У той же час війна на Донбасі не була руйнівною для суспільного ладу та не сприймалася, як екзистенційна загроза, якою є поточна фаза війни, тому зараз зміни глибші.
Остаточний вибір у бік Європи та сучасний підхід до суспільної рефлексії
23 червня 2022 року відбулася історична подія. Європейський союз визнав, що Україна вступить в західний союз після виконання всіх вимог, список яких дуже великий. Одним з важливих пунктів є визнання та захист прав етнічних меншин. Варто визнати, націоналізм в Європі - є табуйованою темою. Адже створення ЄС — це крок до миру та пошуку спільного між національними державами. Західні журналісти часто пишуть про неонацизм не тільки через вплив російської пропаганди, але і через глибинний страх повернення національних конфліктів в Європі.
Замість русофобії має прийти українофілія, замість російської ділової мови — англійська
Війна 2022 року посилила суб'єктність України на міжнародному рівні. Наш голос про вступ в Європейський союз почули. Поки українськи солдати воюють на фронті, в тилу розпочалася повільна культурна революція. Міські ради обговорюють питання про дерусифікацію пам’яті, люди масово переходять на українську мову. Російські військові своїми злочинами на багато років заклеймували себе та культуру, яку вони принесли за собою.
Принесли невперше, якщо говорити відверто. В пам’яті з’являються епізоди із багатовікової історії, які нічим не відрізняються від того, що ми бачимо зараз. Ставлення росіян до українців в часи російської імперії, в часи сталинізму не були менш кривавими та антигуманними, а визнання національного самовизначення було зрадою їхніх слав’янофільських настроїв.
У майбутні роки українці мають спрямувати свою увагу на усвідомлення ким ми є. Російська мова та культура нікуди не щезнуть з нашої країни, на жаль, але ми маємо приділити увагу постколоніальній дискусії.
Як сильна держава, яка має змогу захищати свої кордони, ми нарешті зможемо провести переоцінку ролі росії і її культури в нашій історії, визначити ті злочини, які не мають право бути забутими. Майбутнє України — це сильна правова європейська держава, яка дуже добре розуміє себе, свою історію та пропонує світові якісний культурний продукт. Замість русофобії має прийти українофілія, замість російської ділової мови — англійська. В основі цих змін — мають лежати цивілізаційні та економічні фактори, яких вдосталь, а не національні протиріччя.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ