«А чи Львів та Вільно — польські?». Це глибша проблема, ніж Волинь
Читайте NV у Google
Креси — втрачені східні землі — вбудовані в польську колективну ідентичність
Є такий польський фільм Амбасада 2012 року в жанрі альтернативної історії, де головні герої рятують Польщу від початку Другої світової війни. Фільм так собі, але мене вразила кінцівка: коли їм це вдалося, практично перше, про що героїня питає, — а чи Львів та Вільно польські? «А як же по-інакшому», — відповідають їй.
Звісно, така сублімація характерна не лише для поляків. В Росії взагалі жанр «попаданців» розвинувся як патологічна «злоякісна» суб'єктність із масовою низькоякісною продукцією з чіткою реваншистською ідеологією — повернути СРСР, виграти Другу світову ще краще, знищити Захід.
Але, повертаючись до наших баранів, такі фільми, — чи, скоріше, масова культура низької якості, — є найчистішим індикатором того, що реально живе в колективному символічному полі. Академічні тексти фільтруються через рефлексію. Масова культура відтворює символи безпосередньо, без цензури інтелекту.
Героїня щойно врятувала Польщу від найбільшої катастрофи в її історії — мільйони загиблих, окупація, Голокост. І перше питання (ок, друге, перше про Палац культури, якого немає) — про Львів і Вільно.
Це і є конденсаційний символ у чистому вигляді (за Мюрреєм Едельманом, конденсаційний символ — це образ або поняття, в якому сконцентровані колективні емоції, пам’ять і ідентичність спільноти настільки, що він перестає піддаватися раціональній дискусії).
Креси — втрачені східні землі — настільки глибоко вбудовані в польську колективну ідентичність, що навіть у фантастичному сценарії порятунку країни вони залишаються першочерговим маркером «чи все правильно».
Не свобода, не безпека, а територія як символ повноти польськості.
Як там вони вже офіційно кажуть — «Східна Малопольща»?
Якщо для польської масової свідомості «врятована Польща» автоматично означає Польщу зі Львовом і Вільно, то про який діалог з Україною може йти мова, поки цей символ живий? Бо Львів для українців — це теж конденсаційний символ. І ці два символи претендують на одну географічну точку.
Це глибша проблема, ніж Волинь.
Волинь — це травма минулого. Креси — це незакрита претензія на простір. І поки вона живе в масовій культурі на рівні «перше питання після порятунку країни», вона структурно несумісна з українським символічним полем.
Як там вони вже офіційно кажуть — «Східна Малопольща»?
Я далекий від того, щоб звинувачувати режисерів чи польських авторів, які, можливо, і гадки не мали відтворювати символічну претензію на Львів, але це сприймається саме так, бо це «природно». Це і є найскладніший рівень проблеми.
І другий момент, який я побачив: 1939 рік як глибинна символічна проблема. Для польської масової свідомості «повернутися до норми» означає повернутися до 1939 року з усіма його (nota bene — східними) кордонами. Для української свідомості 1939 рік — це теж рік катастрофи, але іншої: радянська окупація Західної України. Обидві сторони дивляться на той самий рік як на точку відліку, але бачать принципово різні речі.
І ось тут виникає питання: чи може польсько-українське примирення взагалі відбутися без того, щоб обидві сторони визнали, що 1939 рік не може бути точкою повернення ні для кого?
Текст опублікований з дозволу автора