Все по справедливості
Виходячи на вуличні протести, українці за великим рахунком виступають загалом проти несправедливості. Що означає для нас справедливість? І чого ми хочемо, вимагаючи її?
Нещодавно розмовляли з журналістом-розслідувачем Денисом Бігусом у рамках програми на Радіо НВ. Я почав із домашніх заготовок. Ось, кажу, Денисе, ти ж згоден, що в усіх нас, українців, нині є запит на справедливість? А він відповідає: та ні. По-перше, немає ніяких «усіх нас», по-друге, немає такого загального запиту. Не дослівно, але якось так. Я здивувався, але подумав, що він має рацію. Справді — ну який запит? На яку справедливість? Передусім — хто такі «ми всі»? Як нас усіх визначити? І хіба в нас дійсно спільні запити? Одне слово, ця шкідлива звичка поетів говорити від імені народу (який їх не читає).
Але домашня заготовка потребувала відпрацювання, тож я не полінувався й пішов гуглити. Й ось, будь ласка — дослідження, проведені Фондом «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» в жовтні минулого року показують, що 72,5% (майже 73 — сакральне для нашої молодої демократії число) опитуваних заявили, що найважливішою цінністю для прав людини є таки справедливість. Чи можна це дійсно вважати запитом на справедливість — хай вирішують соціологи.
Так чи інакше — традиційно з’являються опитування українців, які підтверджують, що основними цінностями для українців є свобода і справедливість. Ось уже з толерантністю в українців не все так просто, але це тема для окремої розмови. Та й не слід, чесно кажучи, бути великим соціологом, щоби не почути, на ток-шоу, в метрополітені та продуктовому ринку нарікання саме на несправедливість. Адже нам не все одно, на що саме нарікати, погодьтесь.