Ракета на Москву. Що крутіше — Томагавк чи український Сапсан?
Чи настільки страшний Томагавк, як його малюють, і чим може налякати Сапсан
В соціальних мережах неодноразово з’являлись меми на тему ракетного обстрілу столиці ворога. Американський Томагавк з дальністю польоту від 1500 кілометрів міг би долетіти не тільки до Москви. Втім, США не планують надавати Україні цю далекобійну зброю. Натомість наприкінці минулого року з’явилась інформація про серійне виробництво української балістичної ракети Сапсан. Чим вони схожі та відмінні?
Найпотужніша «сокира»
В індіанців Північної Америки томагавком називали бойову сокиру, а слово перекладалось як «рубати». З 1970−80-хх років із цим словом частіше асоціюється крилата ракета з бойовою частиною у 450 кілограмів і вартістю у кілька мільйонів (дані коливаються від двох до п’яти мільйонів доларів). Томагавк стала однією з найвідоміших (якщо не найбільш відомою) в арсеналі ВМС США. Відзначилась у багатьох військових операціях — Югославія, Афганістан, Ірак, Сирія, Лівія.
Ракета розроблена для ураження наземних і морських цілей, працює на великій відстані, цінується за високу точність. Летить дуже низько, використовує систему сканування рельєфу місцевості, траєкторія може коригуватись вже після запуску. На відміну від тієї ж ATACMS, якій складно маневрувати в польоті. Томагавк успішна у завдаванні ударів по військових об'єктах, системах ППО, командних пунктах тощо. Все це необхідно для зниження ворожого потенціалу.
Історія створення Сапсана нагадує багатосерійний фільм
Українську ракету назвали Сапсан ймовірно на честь хижого птаха, який вважається найшвидшим під час нападу на здобич, адже розвиває швидкість понад 300 кілометрів. Державній програмі, яка займається її розробкою… п’ятнадцять років. Так, справа почалася задовго до повномасштабного вторгнення. Історія створення Сапсана взагалі нагадує багатосерійний фільм. У ньому є місце активним конструкторським розробкам на початку 90-хх, недостатньому фінансуванню й фактичному перебуванню проєкту на паузі — врешті відновлення робіт після початку вторгнення.
Зі зрозумілих причин про характеристики української розробки відкритої інформації майже немає. Висновки про її дальність, потужність і результати роботи можна зробити, відштовхуючись від коментарів військових експертів, профільних аналітиків, заяв урядовців. Ймовірна дальність Сапсана 500 кілометрів, кількість вибухівки майже 500 кілограмів, надзвукова швидкість (у ЗМІ писали про можливість летіти у понад п’ять разів швидше за звук). Перехопити подібну ракету складно, а збити далеко не з 100-відсотковим результатом можливо лише за допомогою спеціалізованих систем протиракетної оборони, яких у ворога небезлімітна кількість.
Дотягнутись до ворога
За різними даними дальність Томагавк коливається від 1500 до 2500 кілометрів. Тобто «сокира» дуже навіть може долетіти й до Москви, й до Петербургу, візуалізувавши мрію мільйонів українців. «Дотягнутися» до заводів, розкиданих по території ворожої держави — той же Іжевськ з його заводом Калашнікова, чи татарстанська Алабуга, в якій виробляються шахеди. Цікаві дані опублікував Інститут вивчення війни (Institute for the Study of War (ISW). Вони дійшли висновку, що «Томагавк» спроможні долетіти до майже двох тисяч російських військових об'єктів. Це при варіанті дальності 2 500 кілометрів. При меншій дальності, скажімо, у 1600 кілометрів — ще до більш ніж 1 500 об'єктів.
А які можливості Сапсана? Коли президент України заявив про позитивні випробування балістичної ракети, військові експерти згадали кілька відомих випадків. На їхню думку саме під час цих операцій використовувалась вітчизняна розробка. Наприклад, удар по авіабазі в Саках на території Криму, руйнування російського командного пункту на відстані 300 кілометрів тощо.
Що крутіше
Коли йдеться про потужні можливості Томагавка і Сапсана, потрібно враховувати політичний аспект. Якщо заглибитись в цю історію, то українська ракета все ж має більше переваг. Чому?
Перша перевага — кількість. Експерти кажуть про те, що відчутним результат може бути тільки у випадку наявності в Україні хоча б кількох сотень ракет. Одиниці навряд чи змінять погоду. У той же час у США їх не безмежна кількість. Дані дуже різняться — від чотирьох до дев’яти тисяч. Американська компанія Ratheon, яка виробляє «сокири», планує вийти на планові показники виробництва в 600 одиниць на рік до 2030-го. І це за умови своєчасного фінансування та доступу до компонентної бази. У матеріалі Financial Times мова йшла про надання Україні (коли про це ще велись розмови) від двадцяти до п’ятдесяти ракет, які «не змінять вирішальним чином динаміку війни». Натомість, Сапсан виробляється або міг би вироблятися серійно. Тут ситуація залежить від інвестицій, потужностей підприємств і державної політики. А також роботи наших служб щодо пошуку і закупівлі відповідних компонентів.
Друга — спеціальні установки. Томагавк розроблялась для запуску, в першу чергу, з бойових кораблів. З крейсерами та підводними човнами у нас, скажімо так, складнощі. Втім, на нещодавній виставці AUSA представили X-MAV — це транспортний засіб, який розробили для транспортування важкого озброєння на великі відстані. За прогнозами розробників і експертів X-MAV можна використовувати для Томагавк. Також є дані про безпілотну наземну платформу для запуску ракет такого типу.
Український Сапсан запускають з наземної мобільної пускової установки. Технічні характеристики, деталі — все це засекречено, але хочеться сподіватися, що кількість пускових установок буде достатньою.
Третя — обмеження застосування. Ще на етапі можливого надання Томагавк керівництво США казали про те, що Україна повинна чітко пояснити, для яких саме цілей потребує подібного озброєння. Тож традиційний повний контроль і постійні узгодження. За час, необхідний на узгодження переліку цілей, пріоритети можуть змінитися. Проте із Сапсаном зовсім інша ситуація. Нам не потрібно просити, вмовляти, перепрошувати й переконувати, коли ми використовуємо у боротьбі з ворогом власний продукт. І це чи не найголовніша «крутість» Сапсана.
Я неодноразово писав про те, що держава і виробники мають пріоритезувати локалізацію. За всіма можливими напрямками — від одягу й бронежилета до різноманітного далекобійного озброєння. Історія зі створенням Сапсанів і Нептунів доводить: що вітчизняний ОПК може приємно здивувати і себе, і партнерів. Нехай таких прикладів буде більше.