Читайте NV у Google
Спецпосланця США щодо Білорусі призначено. Це спроба тягнути Лукашенка чи тягнути країну?
Президент США Дональд Трамп призначив спецпосланця щодо Білорусі. Ним став Джон Коул. Який уже не раз бував у Мінську і зустрічався з Лукашенком. І який все ще є заступником Кіта Келлога — спецпосланця по Україні.
Повідомлення Трампа містить подяку Лукашенку за звільнення (майбутнє, ймовірно), ще 50-ти політичних в’язнів.
Виникає питання: що означає дане призначення і які кроки сторін надалі.
Перше і ключове — призначення спецпосланця руйнує «історію», яку створювали сторони. Нібито Лукашенко використовувався лише як посередник у комунікації з Путіним. Цей функціонал, вочевидь, був. Але в розумінні Трампа він може бути не основним.
Основне може полягати в іншому — повторенні (або продовженні) політики Трампа на білоруському напрямку часів його першого терміну. Коротко суть можна визначити так — поступове розширення поля можливостей для білоруської влади і оцінка того, як вона скористається цим. Простіше кажучи, наскільки ті зможуть змінити свою політику. Не в бік демократії. Швидше, геополітичну орієнтацію.
США на цьому етапі цікавлять два напрями:
1. Можливість зменшення залежності від РФ. І недопущення поглинання Білорусі Росією. Особливо після заморожування війни в Україні. Вашингтон не прагне бачити крах Росії. Але не хоче й підтверджувати амбіції російського керівництва на повернення статусу глобальної супердержави. А «компенсація» у вигляді «приєднання Білорусі» може бути таким механізмом.
Вашингтон не прагне бачити крах Росії
2. Фактор КНР. Він, можливо, є ключовим. Саме Китай може стати противагою Росії. І є ймовірність повторення «узбецького досвіду», коли держава за декаду пішла від всеосяжного російського впливу під «китайський захист». Паралельно, до речі, провівши економічні реформи. Форпост КНР у Східній Європі — не надто бажана перспектива для США. Отже, треба працювати. Сьогодні, коли розблокувався переговорний трек Трампа і Сі — тим більше. Причому, у разі, якщо заморожування війни в Україні відбудеться за китайської участі, КНР отримає точки входу в Україну. І тут можливий обмін — допомогою в отриманні «точок входу» для США в Білорусі.
Питання в іншому — що, крім політичних в’язнів, будуть обговорювати.
Найближчими тижнями, думаю, нічого проривного — питання поступового «відкриття неба» для компанії Бєлавіа, відновлення повноцінної роботи посольств.
А далі — цікаво. Повернімося до пункту про вплив Росії. Неможливо говорити про розширення можливостей для Білорусі без питань доступу до портів. Адже поки РФ тримає білоруський експорт «у петлі» — проводячи його через свою територію — розмова про політичні маневри абсурдна. Але питання доступу до портів сьогодні — це Польща, Литва, Латвія (в Україні поки що війна).
Саме тому Варшава півтора місяця йшла на підвищення ставок і притягнула сильного посередника — Китай. Результат — наявність власного переговорного треку з Білоруссю. Тобто, можливість уникнути ситуації, коли Вашингтон домовляється з Мінськом і «наполегливо радить» піти на поступки Варшаві. Польща вплітає свої інтереси в схему. Точніше, вже вплела.
Литовська республіка хотіла б підняти ставки, але унікального кейса не знайшла. Скопіювала польський досвід щодо кордону. Тільки якщо Варшава могла апелювати до Китаю, Вільня апелює до Варшави. Тому оточення Лукашенка зіграло дзеркально і теж піднімає ставки. Але, загалом, спрацює. Я більш ніж упевнений, що протягом найближчих трьох-чотирьох тижнів буде і литовсько-білоруський переговорний трек.
Тобто, політика щодо офіційного Мінська змінюватиметься. Чи можливе повернення до 2019 року? Сумнівно. Довіра до Лукашенка вкрай низька. Точніше, підхід із допущенням від початку можливості обману. Тому політика буде покроковою, де кожен етап верифікується завершеними діями сторін. І лише після цього можливий наступний.
При цьому цілісної картини «що робити з Білоруссю» немає в жодного зі згаданих гравців. Для США важливо просто окреслити загальні рамки. Польща і Литовська республіка намагаються вплести свої інтереси, але це не довгострокова політика.
Україна поки що мовчить. Та й поки що не має свого бачення «що робити». Але час на вироблення такого є, нехай і небагато. Тоді буде можливість, навіть у межах американо-білоруського треку вплести українські інтереси. Тим більше, що опікується Білоруссю людина з команди Келлога, а не Віткоффа.
Текст опубліковано з дозволу автора