Що відбувається між Трампом і Путіним у питанні закінчення війни

Часом мені хотілося, щоб мої колеги-дипломати хоч зрідка підняли погляд від землі - щоб побачили ширшу картину і більш далеку перспективу: внутрішню логіку і напрямок подій, те, як змінюються сила і наміри інших держав, і що все це обіцяє нам.

У 2005 році, коли я служив у Москві, я висловив занепокоєння тим, що Росія привчає Європу до своєї газової голки, плекаючи тим самим довгострокову залежність — я назвав це «енергетичною фінляндизацією». Один дуже високопоставлений дипломат відповів мені: «Якщо я використовую Walkman, чи означає це, що я починаю дивитися на світ по-японськи?» Моя остання посада у Форін-офісі, у відділі стратегічного планування, якраз і полягала в тому, щоб дивитися вдалину. Але планувальники в багатьох міністерствах закордонних справ незмінно скаржаться, як важко їм впливати на завантажені підрозділи, зайняті повсякденною дипломатією.

Я назвав це «енергетичною фінляндизацією»

Дипломатія наскрізь просякнута суб'єктивністю, але її суб'єкти спіймані в об'єктивні обставини, яких вони не обирали. Найпроникливіші та найплідніші мислителі вміють утримувати ці два погляди — внутрішній і зовнішній — у творчій напрузі, зіставляючи тактичне і відчутне зі стратегічним і концептуальним, не розчиняючи одне в іншому. Прикладом слугує Генрі Кіссінджер, який поєднав видатний інтелект із тим, що німці називають Fingerspitzengefühl — буквально «чуттям кінчиків пальців», відчуттям практики. Серед інших — Майкл Говард і Гаррі Гінслі, які служили відповідно в армії та розвідці, — обидва зробили довготривалий внесок у міжнародну думку. Річард Голбрук у своїй розповіді про дипломатію, що завершила війну в Югославії, поєднує ясне стратегічне бачення з найдрібнішими, живими деталями людської взаємодії в складних переговорах.

У міжнародному житті людський вибір і безособові сили заломлюють одна одну, але їхнє відносне значення змінюється з часом. У звичайні періоди контури влади ясні, а наміри стабільні. У виняткові моменти сила раптово зміщується, структури руйнуються, і на перший план виходить вибір. Індивіди знаходять рідкісну свободу — можливість надавати форму ще розплавленому майбутньому. І оскільки саме вони стають вирішальними фігурами, їхні стосунки, зустрічі, розмови та інші форми впливу можуть виявитися доленосними. У такі хвилини дипломатія розкривається у всій повноті.

Це найчастіше відбувається після закінчення великої війни.