Секрети психології Путіна. Як Росія маніпулює Туреччиною
Туреччина розглядається Путіним як мішень, хоч він поки і не може її зжерти
Хочу поділитися своїм баченням ситуації між Росією і Туреччиною, війни між Реджепом Тайіпом Ердоганом і Володимиром Путіним. Я не претендую на аналитизм і погано розуміюся на внутрішній політиці Туреччини, не знаю деталей про сирійську війну, які знають справжні експерти. Єдиний мій плюс — я трохи знаю психологію Путіна і те, як він викручує руки різним країнам та їхнім лідерам, які у нього для цього є методи. Думаю, що вони будуть застосовані і до Туреччини, і до Ердогана зокрема. І звичайно, я хочу, щоб прогноз, який ви прочитаєте, не справдився. Він не дуже хороший для прогресивного людства і Туреччини. Може, тактично він і буде здаватися хорошим, але стратегічно — це далеко не так.
Почнімо з кримськотатарської приказки: «Не спирайся на воду, не вір росіянину». З цього власне все починається і цим все закінчується. Не так давно Туреччина підписала з Росією щось на кшталт «вічного миру», взаємовигідного співробітництва, в ході якого Росія поставляє зенітно-ракетні комплекси С-400, через що у Туреччини почалися проблеми з НАТО, хоч вона і залишається членом організації. Навіть передбачалося, що оскільки у Туреччини є американські літаки, їх будуть пристрілювати, а натомість отримають інформацію про американські літаки, адже російські ракети для них і призначені. Тому я думаю, що ці ракети були частиною домовленостей щодо Південного потоку — тут все пов’язано.
У той же час Путін продовжує війну в Сирії, організовує мільйони біженців як до Туреччини, так і до Європи. Це гібридна, комплексна політика, в результаті якої на популізмі та мігрантофобії до влади в Європі приходять популісти правого або будь-якого іншого штибу, що влаштовують Росію. Це такі гібридні кліщі, за допомогою яких Путін тримає весь світ.
Угода між Туреччиною і Росією діяла до певного моменту, до розподілу сфер впливу — турецького та російсько-асадовського. І її було порушено, оскільки «якщо сусід росіянин, тримай сокиру під подушкою» — теж кримськотатарська народна мудрість. Слава богу, у Туреччині є дієздатна армія. Турки добре відповіли за своїх загиблих солдатів, які були нібито обстріляні з повітря сирійськими льотчиками. На мій погляд, у Сирії, ніби в'єтнамський льотчик Лі Сі Цин, діє якийсь сирійський льотчик Ібн Іванов, який прилетів з Рязані чи кримських військових баз.
Я впевнений, що це пов’язано з Росією, і впевнений, що Ердоган має про це знати, будучи президентом великої, серйозної країни на стику Європи й Азії. Турецький президент вирішив зміцнитися на арабсько-близькосхідному фронті, але там же вирішив зміцнитися і Путін. Туреччина ввела свої війська і продовжує захищати там частину території і сирійських громадян, приймаючи до себе мільйони біженців. Звичайно, за толерантність і терплячість до людського горя туркам можна ставити пам’ятник, при тому, що у арабів з турками далеко не завжди були хороші стосунки, це не один народ. Така кількість біженців — це величезна гуманітарна проблема для будь-якої країни. І влаштував цю проблему, звичайно, Путін, який підтримує маріонетковий режим Башара Асада. Сирійці використовуються як гарматне м’ясо, але насправді це воює Росія. Давайте чесно скажемо, як Путін воює з Україною, так само воює і з Туреччиною. Але чому одночасно воюючи, він нібито підтримує дружні стосунки з Ердоганом і турками, завжди веде якісь переговори?
Продовжуємо третьою кримськотатарською приказкою: «Не саджай у дворі березу, прийде російянин і скаже, що це його земля». Але там навіть берези не знадобилося. Росіяни вирішили, що це їхня земля, Путін вирішив, що це дуже зручний плацдарм — з одного боку, можна шантажувати і тримати на гачку Ізраїль, а з іншого — можна шантажувати Туреччину, яку він вже майже фактично взяв у кліщі. У Вірменії, там, де курди, у нього стоїть велика армія, з чим сама Вірменія нічого не може зробити. На жаль, вона стала абсолютним сателітом Росії, теж завдяки такій гібридній російській політиці в дусі «розділяй і володарюй». На півдні розташовані російські військові частини, зокрема, і Крим виступає в ролі військової бази, з якої також здійснюються і бомбардування Сирії, і підвезення матеріальної частини, зброї і так далі.
Не треба й до бабусі ходити, щоб будити її на тому світі і питати, хто допомагає воювати Асаду. Асад давно б розсипався на порох, якби не Путін. Путін бомбить міста, створюючи біженців, біженці — до Європи, Туреччина свариться з Європою, Європа вся б'є на сполох — дестабілізація йде з Сирії, як цунамі. Не знаю, чи розуміють це турки і політичний турецький клас, а також сам Реджеп Тайіп Ердоган.
Але що там роблять росіяни? Чим їм там намащено, якою сакральністю? Ми знаємо, що Кирило і Мефодій з Сирії, але алфавіт нібито належить не тільки росіянам (щоравда їм і цього ніколи не бракувало).
Річ у тім, що частина сакральної свідомості Путіна зосереджена на тому, що Москва — це третій Рим. Ідеальна мета Путіна — це повний контроль проток, адже поки протоки під чиїмось контролем (тим більше Туреччини — країни НАТО), все може закінчитися чимось сумним для Росії. А Росія — господиня світу і повинна їм керувати, не привертаючи уваги санітарів, тому Путін все робить для того, щоб «повісити щит на ворота Царгорода».
Якщо хтось думає, що це якась змова і Муждабаєв збожеволів — ще до війни, здається ще до 2012 року, один товариш, знайомий з путінським пропагандистом Соловйовим, який тоді ще був лібералом, передав мені сказані ним десь у вузькому колі слова: «Путіна обсіли попи, як мухи, і твердять йому, що він помазаник божий, що він спадкоємець великої імперії, що Царгород, ворота…» — хоча насправді це і був київський князь Святослав, але це не має жодного значення.
Туреччина розглядається Путіним як мішень, хоч він поки і не може її зжерти. Він хоче забрати весь регіон колишньої Османської імперії, хоче впливати, якщо вдасться бути там господарем у гібридній або прямій формі. Тероризувати Туреччину він може з боку Сирії, також він може завжди розіграти курдську карту —!курдів вони годують давно — і обіцянками підтримки, і грошима. Так само, як Росія використовує проти Ізраїлю палестинських арабів, одразу ж як Ізраїль перестав подобатися Сталіну. Таким же гарматним м’ясом Путін може зробити курдів.
У певний момент Путін може здійснити дестабілізацію всередині Туреччини, за допомогою економічних і політичних негараздів. Я впевнений, що в російському генштабі лежить план політичної дестабілізації Туреччини з подальшим розділом і захопленням проток Босфор і Дарданелли і так далі. Це абсолютне божевілля в нашому розумінні, але знаючи психологію і ментальність цих людей, стає зрозуміло, що це серйозний розрахунок на те, що світ перебуває в паралічі волі. Це розрахунок на те, що Ердоган зараз знаходиться у пастці — він не хоче підкорятися Європі, НАТО і США, він хоче впливати в цьому регіоні, але і від європейського вектора Туреччина в цілому не відмовилася. Але в їхніх відносинах стало сильно холодніше. Посол США в НАТО прямо сказав: «Пане Ердогане, Туреччина повинна зробити вибір — хто ваш союзник НАТО (читай США) або Росія». І Ердогану запропоновано відмовитися від російських зенітно-ракетних комплексів С-400.
Для Ердогана це дуже серйозне питання. Днями він поїде до Москви зустрічатися з Путіним, і я знаю, що останній йому скаже, за змістом розмова буде дуже проста: «Якщо ви хочете розірвати зі мною стосунки — немає проблем. Так, будемо воювати і „нас там немає“, але ви ж розумієте, Росія з цього регіону не піде, у нас там свої інтереси».
А тепер перейдемо до економічної частини питання, де і в якій країні турецький бізнес робить величезні гроші? Країна називається Російська Федерація. Яким чином Путін може сказати Ердогану, що буде з активами турецьких бізнесменів? Він уже робив це з Вірменією, коли її тодішньому президенту Сержу Сарксяну, який намагався домовитися з тодішнім президентом Туреччини Абдуллахом Гюлем, було сказано прямо: «Жодного підприємства не залишиться, жодної фірми, весь бізнес вірмен в Росії буде знищено. Забереш їх до себе, а вони потім з тобою зроблять що хочуть». Тут буде сказано те ж саме: «Хочеш зі мною конфлікту, йти в НАТО, відмовлятися від С-400? Тоді відмовляйся від усіх газових потоків, переглянемо взаємини. Так хочеш? Ну, тоді май на увазі, що не буде ніякого турецького бізнесу». І в найближчому майбутньому його закриють, адже ФСБ і податкова працюють швидко. Це не Україна, де російський бізнес досі працює, тому що за законом їх не можна чіпати. Там такої лузерської демократії не буде, Путін просто скаже: «Всіх залишу без копійки». Безліч бізнесів належить турецьким громадянам, бізнесменам — це сотні тисяч людей, тільки прямих бенефіціарів, підприємств у Туреччині. Тому Ердоган 10 разів подумає, хто для нього небезпечніше у внутрішній політиці — патріоти, які говорять про те, що треба воювати, адже Росія — ворог. Розуміючи, хто воює з ними в Сирії. Або, умовно кажучи, люди партії миру, які скажуть: «Ви що, хлопці, ми ж обвалимо економіку!», — а там з економікою і так стало гірше, ніж раніше. І я абсолютно не впевнений, що Ердоган обере війну до переможного кінця.
Мій прогноз зворотний — подіє загроза Путіна про економічне придушення турецького бізнесу. Він пообіцяє черговий «мир» Ердогану, а той буде змушений з цим погодитися або поїхати ні з чим. Путін продовжить шантажувати і вбивати. Все буде як на Донбасі, нічого не змінюється, методи одні і ті ж — шантаж, погрози, шантаж, погрози, обман, відверта брехня, договір не вартий паперу, обіцянки не варті повітря, яким видихнути ці обіцянки, якщо їх вимовляє росіянин.
Ердоган опинився у важкій ситуації, Путін відчув себе господарем становища — весь світ ліг, ні у кого не вистачає волі. Макрон збирається на день перемоги путінізму — свято «победобесія» 9 травня. Я майже впевнений, що туди поїде Ангела Меркель і президент Німеччини, поїде і прем'єр-міністр Ізраїлю, який таким же чином примушений до миру — шантажем і присутністю Росії в окупованій Сирії. Це вже Россірія, Асад вже навіть не комічна фігура. Це Россірія — окупована територія. На жаль, мій прогноз такий — умовою чергового «вічного миру» з росіянами на якихось умовах, пристойних або непристойних для Туреччини, буде те, що Реджеп Тайіп Ердоган буде запрошений на парад перемоги до Москви, і це буде пропозиція, від якої не можна відмовитися. На Ердогана буде надано страшенний тиск, заради цього приїзду до Москви, стояння біля мавзолею, присутності на трибуні і прийомі цього параду. Я не вірю в те, що у Путіна недостатньо важелів тиску на Туреччину в тому положенні, в якому вона зараз. Вона опинилася практично без прямої підтримки НАТО, опинившись в цьому конфлікті інтересів, коли хочеться бути і сильною регіональною державою, і мати свій вплив в регіоні, але з іншого боку не хочеться підкорятися впливу НАТО. Але НАТО це не подобається, американцям це теж не подобається, а на чолі США — Трамп, який вивів свої війська з Сирії та фактично віддав її Путіну, залишивши там Ердогана наодинці з путінськими військами і гарматним м’ясом, яке називається ассадити. Дай боже, щоб цей прогноз не справдився, але він досить імовірний.
Детальніше в відеоблозі Айдера Муждабаева:
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ