Здавайтеся, інакше від вашої індустрії залишиться лише лахміття
Читайте NV у Google
Про логіку останніх ударів по Україні
У ніч проти 16 серпня росіяни поцілили трьома ракетами у книжковий ринок на Петрівці (Почайні) у Києві. Це культове місце, не чуже різного роду інтелігентній публіці.
Через це стрічки новин переповнені тихою скорботою бібліофілів. Трапляються й дивні особини, що радіють знищенню осередку торгівлі російськомовними книжками. Хоча левова частка книжок на «Почайні» (яка має таку назву вже кілька років) — це давно вже українськомовні видання, а в російськомовному (радянському) букіністичному сегменті було чимало цінного (я там регулярно купував академічну літературу й академічні видання першоджерел, які досі не перекладені українською).
Тепер зловмисні бариги організовуються якось інакше. Але річ не в цьому.
Книжковому ринку просто не пощастило
Велика кількість публікацій про книжковий ринок за умови механічного аналізу однозначно мала б привести до висновку, що це головна новина. Чимало коментарів свідчать про думку, ніби росіяни цілеспрямовано били по книжкових ятках. Деякі російські телеграм-канали нібито підтверджують цю версію, стверджуючи, що було уражено об'єкти ракетобудівників, замасковані під кіоски з канцелярським приладдям. Цю маячню навіть не варто коментувати.
Особисто я вважаю, що росіяни схибили. Уже не вперше. У цьому немає нічого дивного. Ми й самі неодноразово не влучали по деяких об'єктах у РФ. А по низці об'єктів в Україні росіяни влучають лише з десятої чи п’ятнадцятої спроби. Книжковому ринку просто не пощастило: росіяни вважають, що на цьому ж напрямку є військові цілі…
А ось що є важливим і водночас губиться — це російський удар по «Криворіжсталі». Про це пишуть дуже скупо. Адже металургів і причетних до цієї сфери в соцмережах значно менше, ніж швендів- бібліофілів.
Днями було завдано удару по «Запоріжсталі». Це свідчить про те, що росіяни скоригували перелік цілей, підвищивши пріоритетність металургії.
Причина? Як на мене, їх кілька.
Найочевиднішим наслідком є підрив надходжень до українського бюджету й економіки загалом. Безумовно, це певною мірою впливає і на виконання оборонних завдань, особливо в частині будівництва укріплень.
По-друге, і це, як на мене, навіть важливіше — це удар по відновленню України. Відновлюватися, спираючись на власний металургійний цикл, чи бути ринком збуту іноземного металу — це дві великі різниці.
По-третє, це має вигляд втрати росіянами впевненості в тому, що їм вдасться захопити контроль над цими заводами. Тому до моменту певної «заморозки» (неважливо — восени, узимку чи наступного літа) вони намагатимуться знищити якомога більше робочих активів в Україні.
Загалом це вписується в логіку тактичного і стратегічного шантажу з боку Кремля. Тактично — припиніть атаки вглиб Росії. Стратегічно — здавайтеся, інакше від вашої промисловості залишиться саме лише лахміття.
Однак від минулого року ця гра перестала відбуватися в одні ворота. Україна значно відстає в плані перенесення заходів упливу на російську територію. Проте, з огляду на вищу концентрацію важливих виробництв і логістичних об'єктів у РФ, Україна досить швидко надолужує згаяне.
Тому не факт, що наступним буде Ozon. Є і цікавіші об'єкти. А російська торгівля нехай переналаштовується на наступну порцію вхідних ударів.
Текст опубліковано з дозволу автора