Читайте NV у Google
Україні варто шукати внутрішні ресурси. Якщо не зробити цього зараз, то може настати момент, коли прийде час геополітичної самотності, і допомагати ззовні буде нікому
Світ рухається одночасно в двох напрямках. Один — до зменшення патріархальності, зокрема і геополітичної. Інший — до більшої і токсичної патріархальності.
Патріархальність — це також і геополітичне поняття.
Токсична патріархальність — це коли від тебе вимагають не просто беззаперечного підпорядкування, а і підпорядкування і приниження демонстративного, на публіку. Путінізм і трампізм — про це. В обох глибокі історичні коріння: в путінізмі — російська ідея, політика базована на насильстві; в трампізмі — американське рабовласництво, і глибокі соціальні сліди від нього.
У трампізмі — американське рабовласництво, в путінізмі — російська ідея
Є інший напрям — зменшення геополітичної патріархальності. Ціннісно для нас це, звісно, ближче. Але це — складний шлях. Бо останні десятиліття Україна перебувала в почутті такої собі мʼякої патріархальності. Мовляв, на Заході ті, хто нас захистить, допоможе, підтримає. Головне — пробудити Захід. Правильно його поінформувати.
Цього зараз недостатньо. Підтримки Заходу буде менше. Маємо підтримувати самі себе. Ми це вже дуже добре вміємо. Але глобально ми — на початку шляху. Захід (або те, що від нього залишиться) — це не великий батько (чи мати), це партнери, союзники, брати, інколи суперники, інколи байдужі родичі. Вони могли би підтримувати більше, а могли би менше. Маємо боротися за більшу підтримку, дякувати за ту, що є. Але вони — не панацея. І не будуть панацеєю, якщо в нас не буде стійкості всередині.
Чудова думка Марка Карні про необхідність єднання middle powers. Але ця думка нам нічого нового не відкриває, бо насправді пронизує всю українську інтелектуальну традицію — від Костомарова і Шевченка, аж до козацької дипломатії, а може й середньовічної Київської. Але у співпраці middle powers не буде патріархів. Не буде тих, у кого більше грошей, більше ресурсів, більше впливу. Там важить тільки колективне зусилля і колективний внесок.
Україні варто шукати внутрішні ресурси для багатьох речей, які зараз тримаються на зовнішній допомозі. Від війни до економіки, від інфраструктури до культури. У час війни це робити надзвичайно важко. Але якщо не зробити зараз, то може настати момент, коли прийде час геополітичної самотності, і допомагати ззовні буде нікому. Маємо бути готові до цього моменту. Навіть якщо він ніколи не настане.
Текст опубліковано з дозволу автора