Читайте NV у Google
Чекати на факт самого вторгнення, а вже потім надавати Україні військову допомогу — це велика помилка з боку команди Байдена
Не знаю, чи можна вважати пропозицію Путіна надати гарантії щодо нерозширення НАТО на схід ультиматумом. Можливо. Побачимо. Але, безумовно, ми не готові давати Кремлю такі гарантії. Для нас найголовніше, щоби Кремль дотримувався своїх, наприклад, Бухарестського меморандуму.
Діалог між Байденом і Путіним відбувся, проте найважливіше зараз — це сильні кроки з боку не лише Вашингтона, а Заходу загалом, аби протистояти можливій російській ескалації в Україні. Маю на увазі партнерство США та Євросоюзу щодо нових санкцій. Також рішення НАТО про розміщення в Румунії, країнах Балтії додаткових сил, аби показати Москві, що не тільки вони мають можливість активізувати військову присутність біля кордонів інших країн. Також постачання Україні військової техніки не лише від США, але, можливо, й інших країн НАТО. До речі, ми знаємо, що за Меркель Німеччина грала важливу, і, я б сказав, мудру роль щодо санкцій проти Росії за її агресію в Україні. За Меркель Німеччина займала позицію страуса — не хотіла думати про потребу України у військовій допомозі Заходу. На жаль, я не чекаю кращого від нинішнього канцлера. Олаф Шольц може бути не гіршим, ніж Меркель, із цього питання, але навряд чи він кращий.
Це для Москви важливий фактор і, можливо, зіграє свою роль у вирішенні не вторгатися в Україну
Чекати на факт самого вторгнення, а вже потім надавати Україні військову допомогу — велика помилка з боку команди Байдена. Нам треба було надіслати Україні цю зброю ще два місяці тому, коли загроза вимальовувалася. Але США не хочуть провокувати Москву. Не виключаю, що ця помилка може бути найближчим часом виправлена, хоч і не впевнений. Такі люди, як я, виступають «за», але я не знаю, чи готові до цього члени команди Байдена. Деякі з них дуже хочуть дійти порозуміння з Москвою, і не до кінця усвідомлюють загрозу московської політики. Я знаю, що є люди як в адміністрації Байдена, так і поза нею, які намагаються переконати Білий дім відправити цю зброю вже зараз. Але не знаю, чи досягнуть вони успіхів. Проте побоювання щодо намірів Путіна у Вашингтоні посилюється, можливо, цей факт переконає їх ухвалити таке рішення раніше.
Я розумію побоювання Володимира Зеленського щодо того, що в НАТО перспективи членства України можуть позначити тимчасовим відрізком «найближчі 50 років», а він хотів би цього у 2022 році. Адже якби Україна була членом НАТО, то не зазнала б такої загрози з боку Москви. Але, на жаль, це неможливо. По-перше, Україна має багато робити, щоб бути готовою стати членом НАТО. По-друге, на жаль, багато членів НАТО не хочуть говорити про це зараз. І потрібен час для того, щоб Україна стала членом НАТО.
Поки що запобігти загрозі вторгнення можна лише посиленням обороноздатності України та загрозою санкцій. Думаю, багато хто в Москві розуміє небезпеку сильніших санкцій. Але не можу сказати, чи це впливає на рішення Путіна зараз, хоча не виключаю цього.
Цілком можливо заморозити активи оточення Путіна, але не думаю, що Захід готовий піти на заморожування активів Путіна. Якщо російські танки прийдуть до Києва, я не відкидаю навіть відключення Росії від SWIFT. Це для Москви важливий фактор і, можливо, зіграє свою роль у рішенні, зрештою, не вторгатися в Україну.
Я сам не впевнений, що в Кремлі підуть на цей наступ, бо знову ж таки небезпека для них велика.
Кремль дуже хоче ще одну Ялтинську конференцію (Ялта-2, як вони кажуть). Ми розуміємо, що Ялтинська конференція 1945 мала проблеми, і не хочемо їх повторити. Ялти-2 не буде.
Повну версію інтерв'ю Джона Гербста слухайте у програмі Дмитра Тузова Новий вечір на радіо НВ: