Якою була Венесуела — засновниця ОПЕК — за правління батька її демократії

Орєшнік пообіцяли тепер ще й Венесуелі. Ляпнув таке сьогодні якийсь народний обранець умовного парламенту. Ну, там, де орєшніки роздають собі подібним. І прозвучало це рівно, як Я дам вам парабелум. Смішна алюзія, погодьтесь.

Із сучасного у Венесуелі мене цікавив тільки Густваво Дюдамель — він у топі світових диригентів. Хоча Фонд прав людини (HRF) запевняє, що Дюдамель таки брав від Мадуро мільйони долларів на розвиток музичної освіти в країні. А це ж гроші від наркотрафіку, через що Штати давно вже збираються скинути нинішній ненависний режим.

А ще там вже пів століття існує Юнацький симфонічний оркестр Каракаса. На його музикантів можна просто дивитися, кому не заходить така музика. Уявіть, 130 оркестрантів, усі як на обкладинку і грають мого улюбленого Сен-Санса — повірте, це дуже непросто — що мороз по шкірі.

І слухаючи/оглядаючи оркестр, кожного разу пробігала думка, як таке можливе? Коли в тому Каракасі часом не можна було купити туалетного паперу. Чи коли президент Мадуро, по суті, дозволив народу грабувати магазини у 2014-му.

Видать таки не всі наркодолари осідають у Дюдамеля, який і без них давно вже небідний. Тільки-от через свій талант, а не так як Мадуро.

Відповідь я шукаю тоді в історії. Бо були ж часи, коли країною правили письменники і філософи, а не водії автобусів, при всій повазі до їхньої нелегкої праці.

Бо Венесуела — засновниця ОПЕК, і це її політики затвердили відому формулу 50/50 у нафтовидобувному світі. Про це і розповім.