Політичний Діснейленд. Що відбувається у США перед виборами
Чого лише не вигадають американські міста, особливо в глибинці, щоби привабити журналістів і туристів
Фестивалі полуниці, паради зомбі, день бабака (цей ви точно знаєте). Але мало кому так пощастило, як Де Мойну, столиці Айови. Це місто називали найбільш непримітною столицею Середнього заходу, Де Борінг (boring — нудний), але все змінила політика.
У кінці 60-х демократична партія США вирішила вдосконалити процес вибору єдиного кандидата від партії на президентських перегонах, розтягнувши відбір на довгі місяці. Партійні лідери вирішили зробити Айову першим штатом, де проходять внутрішньопартійні вибори — через заплутаний і складний процес голосування і підрахунку голосів на так званих кокусах. Республіканці змінили правила на кілька років пізніше. Після того як перемога в Айові дала поштовх кампанії Джиммі Картера, прізвище якого ще за рік до кокусів впізнавали лише 2% виборців, інші політики зацікавилися і штатом, і стратегією демократа. Ідея Картера була проста: об'їздити якомога більше маленьких містечок і поговорити з якомога більшою кількістю людей особисто, допоки інші кандидати не встигли цього зробити. Цей метод живий і нині.
Айова — це коли наступний президент США хоче потиснути руку бажано кожному мешканцю штату, який має право голосу, і поцілувати усіх фотогенічних немовлят. Коли кількість політичних аналітиків у штаті полів кукурудзи на півроку перевищує кількість фермерів, коли всі найвідоміші журналісти країни змінюють ньюзруми у Вашингтоні та Нью-Йорку на польові студії Де Мойна.
Дві з половиною тисячі журналістів із 30 країн світу приїхали на кокуси до Де Мойна цьогоріч. А скільки працівників кампаній висаджуються тут за півроку до виборів? Саме з цим пов’язують величезну кількість ресторанів, яка з’явилася у місті за минулі десять років. Нині у Де Мойні більше ресторанів на душу населення, ніж у Нью-Йорку! До речі, перший ресторан, в який ми з оператором зайшли поїсти, у 2008 році, як виявилося, був штаб-квартирою кампанії Барака Обами.
Де Мойн у виборчий рік — це як політичний парк атракціонів. І головні атракції - самі кандидати у президенти. Фермер на тракторі з величезним прапором «Трамп-2020» їде у бік школи? Та бо в спортзалі мітинг у Джо Байдена. Купа людей біля хіпстерської кав’ярні в суботу зранку? Це конгресвумен Ільхан Омар за чашкою лате і круасаном розповідає, чого треба голосувати за Берні Сандерса. Елізабет Воррен не встигає на власний мітинг, але зустрічається із прихильниками у місцевій пивоварні об 11 вечора — щойно прилітає із Вашингтону. Том Стаєр — знаєте такого кандидата? — з'являється без попередження у медіа-центрі, та погодившись на коротке інтерв'ю жартує, що у пляшці з водою у нього горілка. «Добре, що хоч хтось вважає твої жарти смішними», — каже його прес-секретарка, побачивши, як я сміюсь (для годиться). «Ага, — каже кандидат, — і ця людина — я!».
Де Мойн — це коли з 80 локацій, де проходять кокуси, рандомно вибираєш один, і саме туди приїжджає Елізабет Воррен, щоби загітувати виборців перед голосуванням. І так, мікрофон не працює, тому вона стоїть посеред спортзалу і кричить у мегафон. Воррен їде, демократи нескінченно довго рахують, скільки людей згуртувалося у куточку кожного кандидата, діти кидають паперові літачки, жіночка праворуч в’яже, а кілька журналістів, які вирішили дочекатися остаточного результату, з’ясовують, що чекати його точно краще сидячи або й лежачи на блискучій підлозі шкільного спортзалу.
Вже вилітаючи з міжнародного аеропорту Де Мойна (технічно міжнародного, як жартують самі айовці), я подумала, наскільки парадоксальна ця айовська популярність із періодичністю раз на чотири роки. Враховуючи доступ до усіх кандидатів і увагу ЗМІ, місто перетворюється на мекку для політичних туристів.
Та, зрештою, політика цікавить не всіх, так само як спорт (гарантую). І для більшості людей прізвище когось із кандидатів минулого виборчого сезону, типу Марко Рубіо, певно так само нічого не скаже, як мені ім'я Пейтона Меннінга (американський футболіст, у разі чого). Тому штат Айова, як би багато про нього не писали на початку виборчого року, і далі плутатимуть з Огайо і Айдахо, так само як і наголоси та букви у прізвищі Буттиджеджа. Це все класно підсумував випадковий хлопець в аеропорту, який дивлячись на навантажені у три поверхи довжелезні візки телевізійної техніки, запитав у своєї дівчини: «Чекай, у місті що, щось відбувається?». І вона, трохи подумавши, відказала: «Не знаю. Здається, щось політичне».
Колонка опублікована в блогах на сайті Української служби Голосу Америки. Думки, висловлені в рубриці Моя Америка, передають погляди самих авторів і не відображають позицію Голосу Америки
Опубліковано з дозволу автора та видання
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ