Читайте NV у Google
Між США та Україною існують два фундаментальні непорозуміння, і важливо завжди мати їх на увазі
Колонка Джеда Сандена записана на панельній дискусії Фотографія як інструмент адвокації України за кордоном, що відбулася 24 липня у книгарні Сенс в рамках презентації документальної фотокниги Її очима
Американці, як і раніше, підтримують Україну. Тож коли мене запитують, чому це вже не перетворюється на конкретні рішення Конгресу, Білого дому, поясню, що нам слід розмежувати, що є суто американськими проблемами та питаннями, пов’язаними з ними, а що стосується України. Ми знаємо, що наразі у Вашингтоні президент і Конгрес перебувають під контролем республіканців.
Тож, з одного боку, можна було б подумати, що вони зможуть схвалити необхідний закон. Та у Палаті представників республіканці мають дуже незначну більшість. Тож для ухвалення закону потрібно, щоб ці голоси на 99% були від республіканців. І хоча більшість республіканців підтримує Україну, їхня позиція не є одностайною. А республіканці просто не готові ризикувати своєю більшістю заради України.
Зараз в Америці відбувається гостре партійне протистояння. І якщо не вистачить голосів республіканців для ухвалення, вони просто не винесуть це питання на розгляд. І це стосується не лише України, а й інших суперечливих питань.
Це війна, яка триває вже століття
Американський уряд все ще надає Україні суттєву підтримку. А Байден і Трамп — це різні президенти з різними пріоритетами та різним стилем роботи.
У Байдена в пріоритеті була єдність Європи. І в цьому він досяг значного успіху, об'єднавши Європу та домігшись того, щоб кілька європейських країн, які традиційно не підтримували Україну, все-таки почали це робити. Наприклад, Італія.
Трамп — інший президент з іншими пріоритетами. Єдність Європи не є для нього головним. Він набагато більше зосереджений на тому, щоб Європа брала на себе свою частку витрат на оборону. І в цьому він досяг значних успіхів, і це виявилося досить вигідним. Європа радикально збільшила свої видатки на оборону і взяла на себе більшу частину навантаження, і це йде на користь Україні.
Я вважаю, що між США та Україною існують два фундаментальні непорозуміння, і важливо завжди мати їх на увазі. Ви знаєте, що з боку США існує таке непорозуміння: для більшості американців ця війна почалася 24 лютого 2022 року. Можливо, дехто розуміє, що сталося у 2014 році, але я не думаю, що мені потрібно пояснювати цій аудиторії, що це не виникло нізвідки 22 лютого. Це війна, яка триває вже століття, і я впевнений, що всі тут розуміють нерозривний конфлікт між російським імперіалізмом та українським суверенітетом. І надзвичайно важливо, щоб представники України наголошували на тому, що ця війна не пов’язана ні з чим, що стосується НАТО, ні з заявою НАТО 2007 року, ні з тим, що сталося чи не сталося на Майдані. Є ось такий непримиренний конфлікт, і про це варто повторювати та нагадувати знову і знову.
З боку України, схоже, немає повного усвідомлення того, що політика США щодо неї визначається іншими важливими питаннями національної безпеки США. Хай там як, але головним питанням національної безпеки для США з часів закінчення Холодної війни залишається стримування Ірану. Отже, політика США щодо України буде підпорядкована цій меті. Крім того, є відносини між США та Китаєм, які матимуть вищий пріоритет, ніж будь-які міркування США щодо України та Росії. І в цьому обидві партії згодні: Трамп висловлював це досить прямо, Байден — витонченіше, а Обама назвав це розворотом до Азії, але суть одна й та сама.
І це тверде переконання, і політика щодо України буде саме такою. Україна повинна це усвідомити. І які б гарантії безпеки не були запроваджені для забезпечення миру, їх обов’язково мають створювати європейці.
Я був великим прихильником ініціативи Sky Shield (Небесний щит), коли її було запропоновано, і сподіваюся, що щось подібне знову з’явиться, бо вважаю, що це — запорука майбутнього.