Кінець епохи Медведєва. Чому Путін позбувся прем'єра
Путін, який дав Медведєву надію на будівництво більш сучасної Росії, швидко забрав її назад, залишивши свого колишнього наступника ні з чим
Минулого тижня президент РФ Володимир Путін, повідомивши про радикальну зміну російської системи правління, попутно завершив і епоху Дмитра Медведєва. Хоча той бодай формально вважався найближчим соратником Путіна — політиком, з яким глава російської держави найохочіше ділився владою. Незалежно від того, чи настав час для політичного некролога, період його перебування в верхівці так званої російської «вертикалі влади» слугувтаиме прикладом, як інертність путінської системи може задушити кращі модернізаторські наміри.
У середу, 15 січня, Медведєв раптово пішов у відставку з поста прем'єр-міністра, не попередивши членів уряду, який мав піти за ним. «Ми повинні надати президенту нашої країни можливість приймати всі необхідні рішення», — сказав Медведєв, хоча невідомо, як його перебування на посаді могло перешкодити путінській реформі.
Путін обмежився прохолодною вдячністю прем'єр-міністру. «Не все, звісно, вийшло. Але все ніколи в повному обсязі і не виходить», — заявив Путін. Він завжди уникав звільнень довірених соратників. Але, будучи на посаді прем'єр-міністра з 2012 року, Медведєв керував урядом під час найтривалішого спаду реальних доходів за все 20-річне правління Путіна. План витрат на «національні проекти» в розмірі $400 млрд, який повинен був виправити ситуацію, від самого початку не вдався.
Посади заступника голови Ради безпеки РФ, яку Путін запропонував Медведєву, раніше не існувало. Цю раду, куди входять глави силових структур РФ, офіційно очолює Путін, але керує його секретар Микола Патрушев, колишній глава ФСБ. Цю раду називають, в тому числі і кремлівським рупором пропаганди, подобою радянського політбюро. Тому новий пост під прямим керівництвом Путіна може виявитися надзвичайно впливовим, хоча, можливо, не в тому випадку, коли його займає Медведєв, якого силовики ніколи не поважали так, як Путіна — з його досвідом і підготовкою кегебешників.
Усунення Медведєва означає, що він, швидше за все, не стане наступником Путіна на посаді президента, коли термін повноважень останнього завершиться в 2024 році. Він не повернеться і на пост прем'єра, який тепер відданий надзвичайно здатному технократу, колишньому керівнику Федеральної податкової служби РФ. Кар'єра Медведєва пішла на спад — чого він, ймовірно, і чекав. Його, втомленого і похмурого, роками фотографували з закритими очима, ймовірно, сплячим на офіційних заходах. Опозиційний політик і антикорупційний активіст Олексій Навальний опублікував у Twitter подібне фото, зроблене під час звернення Путіна в середу, з підписом: «Насправді тільки одна річ в Росії стабільна і непорушна — Дмитро Медведєв засинає на посланні президента».
Нещодавно, під час урочистої церемонії нагородження, вітаючи з Новим роком, Дмитро Медведєв процитував Антона Чехова: «Чим новіший рік, тим ближче смерть, тим ширша залисина, звивистіші зморшки, старіша дружина, більше хлопців і менше грошей». Деяким скептично налаштованим слухачам згадалася найвідоміша цитата Медведєва, яку він виголосив у 2016 році в анексованому Росією Крим у відповідь на скарги жінки на низьку пенсію: «Просто грошей немає зараз. Знайдемо гроші — зробимо індексацію. Ви тримайтеся тут! Вам всім доброго, гарного настрою!».
Можливо, Медведєв був виснажений і пригнічений, адже уряд не зміг виконати обіцянок Путіна про помітне поліпшення рівня життя, але йому самому гріх скаржитися на брак грошей. Наприклад, в безсніжну зиму величезна ділянка землі навколо його резиденції в Центральній Росії була покрита штучним снігом. Медведєв так і не відповів на фільм команди Навального, який набрав 33 млн переглядів на YouTube, в якому його звинувачували в накопиченні величезних статків під час урядової роботи.
Рейтинг Медведєва після того відео так і не відновився, а в останні місяці впав до менш ніж 40%, тоді як Путін залишається на близькій до 70% позначки. Те, що уряд урізав витрати з 2015 по 2018 рік, не допомогло, а рішення уряду про підвищення пенсійного віку, прийняте Путіним в червні 2018 року, але часто приписуване Медведєву через його передбачувану байдужість — завдало його популярності особливо тяжкого удару.
Помітно стомлений, переможений Медведєв до кінця свого прем'єрства відрізнявся від багатообіцяючого, бадьорого модернізатора, яким він прийшов на пост президента в 2008-му і зачарував президента США Барака Обаму і його помічників в спробах перезапустити відносини США і Росії. Хоч багато противників Путіна — включно зі мною — ніколи не вірили в те, що Медведєв може займатися незалежною політикою, так звані системні ліберали, які вірять у зміну системи зсередини, покладали серйозні сподівання на більш молодого лідера. Вони вірили, що він міг би відмахнутися від путінського консервативного впливу, якби пішов на другий термін в 2012 році, і що Росія поступово стала б вільнішою — економічно і політично.
Медведєв подавав надії. Він запустив великий інноваційний центр в Сколково, намагаючись залучити інвесторів і підприємців в російську версію Кремнієвої долини. Почав проводити реформи в правоохоронних органах, що переймаються лише власними інтересами, і модернізував збройні сили, почавши амбітну реорганізацію і переозброєння. Він позбувся деяких надто вузьколобих регіональних лідерів, руйнуючи корупційну монополію, яка вишикувалася навколо них.
Але надії системних лібералів зруйнувалися в березні 2011 року, коли Медведєв віддав наказ російському представнику в Раді безпеки США утриматися від голосування за резолюцію, що передбачає використання сил США і їх союзників проти режиму Муаммара Каддафі в Лівії. Путін публічно розкритикував свого протеже за те, що він не наказав проголосувати проти, порівнявши вторгнення Заходу в Лівії з «середньовічним хрестовим походом». У книзі «Від холодної війни до гарячого миру» Майкл Макфол — колишній посол США в Росії, який вірить в ліберальні наміри Медведєва, написав, що «втручання США в Лівії, яке допомогло повалити Каддафі, мимоволі допомогло і усунути Медведєва від влади в Росії».
У вересні 2011 року Путін і Медведєв повідомили, що мають намір обмінятися постами в наступному році, і такий розвиток подій дуже засмутив системних лібералів. Протести проти підтасованих парламентських виборів, що виникли менш ніж через чотири місяці, лише переконали Путіна в тому, що Захід намагається повалити його і допомогти Медведєву. Але можливо з лояльності до тимчасового наступника, який не намагався триматися за владу, Путін не зробив спроби змістити Медведєва на посту прем'єра.
Медведєв навряд чи ще раз підніме голову. Він уникав прийняття важливих рішень і не виступав за масштабні реформи. Кабінет міністрів зрозумів, що їм потрібне схвалення Путіна в будь-якому спірному питанні. У певному сенсі це допомогло Росії побудувати захисну економічну стіну після того, як Путін анексував Крим в 2014 році і одночасно з цим знизились ціни на нафту. У ході західних санкцій й хвацьких дій путінських подільників і силовиків на економіці, російські, в цілому компетентні економічні менеджери могли лише урізати витрати, щоб уберегти бюджет від зовнішніх шоків — і накопичувати міжнародні резерви кожен раз, коли ціна на нафту збільшувалася. До кінця прем'єрства Медведєва в цих резервах було $554 млрд, що наближено до історичного максимуму 2008 року — $569 млрд.
Путінське терпіння наполегливо відчували. Граючи в геополітичні шахи і намагаючись зберегти владу після 2024 року, він явно хотів, щоб його руки не займало рішення місцевих економічних питань. Він хотів лише визначати цілі, щоб їх досягав хтось інший. Раз по раз він говорив Медведєву, що хоче «результатів». Вони так і не з’явилися.
Робота Медведєва в якості офіційного лідера Єдиної Росії, партії прихильників Кремля, теж була незадовільною. Підтримка партії зникла, а її законодавче більшість і губернаторська влада стали підтримуватися все більш витонченими підтасуваннями і адміністративним тиском. У грудні лише 29% росіян хотіли проголосувати за Єдину Росію на всенародних виборах, а це загроза для її парламентської більшості навіть в нечесній системі. Путіну потрібна підтримка більш сильної партії в 2024 році, і він, швидше за все, буде намагатися створити її на основі своєї широкої мережі підтримки — Загальноросійського народного фронту — чи реформи Єдиної Росії.
Легендарної особистої лояльності Путіна вистачило, щоб не відправити Медведєва, якому лише 54 роки, на пенсію. Але, з іншого боку, саме Путін відкочував зміни назад в 2011 році, замість того, щоб дозволити Медведєву слідувати його обережно-реформістському курсу. Це Путін створив цілу систему, яка паралізувала будь-які спроби досягти економічної свободи, ініціював російські військові кампанії, які обмежили розвиток торгівлі. Путін, який дав Медведєву надію на будівництво більш сучасної Росії, швидко забрав її назад, залишивши свого колишнього наступника ні з чим, окрім розкішного життя, якої насолоджується російська еліта.
Це країна Путіна, і він може дарувати її і відбирати назад.
Переклад НВ
НВ має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Леоніда Бершидського. Републікацію повної версії заборонено.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ