Від Сармата до Орєшніка. Про ядерний глухий кут Росії
Ця ядерна одержимість уже не вкладається у звичну логіку повторення одних і тих самих дій в очікуванні нового результату
Цієї весни низка провалів Росії, що наростають в економіці, на фронті та на зовнішній арені, досягла таких масштабів, що звичне уявлення про затяжний позиційний конфлікт починає поступатися місцем наративу про можливу поразку Москви. Російська економіка — головний фундамент у війні на виснаження — перейшла від стагнації до рецесії, і уряд не в змозі запропонувати курс, здатний переломити цю тенденцію. Навіть різкий стрибок цін на нафту не приніс додаткових доходів для порятунку державного бюджету.
Не в останню чергу це пов’язано з нищівними ударами українських безпілотників по російській енергетичній інфраструктурі. Водночас безперервні російські штурми в донбаській «зоні смерті» не приносять територіальних успіхів, а втрати настільки великі, що система платного набору добровольців уже не встигає їх заповнювати.
Щоб розігнати привид поразки і знову заявити права на рішучу перемогу, у Володимира Путіна залишився лише один інструмент