Нам ніхто нічого не винен

Я знаю, зараз є популярною думка, що ніякої критики влади, що б вона не робила, допускати не можна — зрештою, йде війна. Але, з іншого боку, якщо тільки хвалити, то, врешті-решт, завищені очікування можуть не збігтися з реальними результатами, що неминуче викличе розчарування і може зіграти дуже злий жарт з тією ж владою. І якщо народ, не дай Бог, в ці важкі і в той же час героїчні часи втратить віру в своїх керманичів, то втримати бойовий дух як тилу, так і фронту на належному рівні буде дуже складно. Звичайно, тема складна і немає однозначної думки про те, як боротися з політиканством та пропагандою у воєнний час, але є речі, які кидаються в очі, і про які, напевно, варто говорити.

Воєнне полотно нашої сьогоднішньої дійсності настільки велике, що одна людина, навіть видатна і оточена вірними соратниками, точно не здатна охопити його повністю. Тактика військових дій, політичний маневр, економіка війни і подальшої реконструкції, соціальний фактор — стільки всього, що навіть армія фахівців не в силах повністю зрозуміти, що відбувається, не кажучи вже про невелику команду президента, яка звикла в мирний час майстерно вирішувати проблеми внутрішньовидової боротьби, а тепер вимушено перетасовується, щоб заткнути якісь дірки в державній політиці. Слава Богу, що хоч командування військами не вимагає латання дірок і там у нас повний порядок: генерали, офіцери, солдати і ополчення — годі бажати кращого і, судячи з заяв міжнародних експертів, навіть НАТО починає нам заздрити.

Цілком ймовірно, що в умовах дещо обмеженого інтелектуального ресурсу влади, що зараз стоїть перед завданнями історичного масштабу, публічний дискурс на актуальні для країни теми може бути дуже доречним і навіть корисним, але, звичайно, без сліпої неконструктивної критики та політичної істерії. В Україні ще є досить багато освічених інтелігентних людей, які не при владі, і, що більш важливо — не прагнуть до цієї самої влади потрапити. Мені віриться, що ще є кому висловитися про сьогодення і майбутнє Батьківщини чесно, не прагнучи догодити «головному» і намагаючись зберегти об'єктивність та не піддатися спокусі зайняти місце на одній з тих фотографій, які прикрашають редакційні статті провідних світових видань і так допомагають бюрократичній кар'єрі всередині країни.

Перше, що привертає увагу, так це велика кількість докорів Заходу

Чесно кажучи, на даний момент є деякі речі, які так чи інакше викликають відчуття дискомфорту у патріотично налаштованого українця. Не можна всього описати лише в одній колонці, але перше, що привертає увагу, так це велика кількість докорів наших керманичів Заходу в тому, що він некомпетентний, нерішучий, нечутливий і подекуди меркантильний. Напевно, така риторика є частиною державної політики і мужі при владі більше знають та краще розуміють, що і як робити, все ж таки у них і знання, і досвід, але, на мій погляд, в такому підході є певні неузгодженості. Наприклад, ми…

… звинувачуємо іноземних політиків у тому, що нам заблокували вступ до НАТО і ЄС, але в той же час забуваємо, що за останні тридцять років, з моменту здобуття незалежності і до самого початку війни, ми зробили (і часом продовжуємо робити?) все, щоб створити імідж антизахідної країни, з точки зору багатьох прийнятних там цінностей. Погодьтеся, що верховенство права, боротьба з корупцією та олігархією, чесність і підзвітність влади — це про них, але, на превеликий жаль, поки що не про нас;

… кричимо про недостатність західної допомоги, хоча якби не допомога, то нинішніх перемог могло б і не статися, а мільйони українських жінок, дітей і навіть чоловіків призовного віку, особливо цінних для майбутнього країни, які виїхали за кордон, тепер сиділи б в наметових таборах біженців, а не ділили домівку та їжу з європейцями на рівних;

… обурюємося цинічним і безвідповідальним ставленням політиків з деяких західних країн, які не хочуть застосовувати санкції і жертвувати добробутом своїх громадян заради нашого порятунку, але в той же час кілька місяців тому, замість того, щоб готуватися до війни, ми активно витрачали наш невеликий державний бюджет не на оборону, а на зміцнення любові людей до існуючої влади;

… просимо закрити газовий клапан Росії, але з радістю повідомляємо, що транспортуємо газ по нашій «трубі» в повному обсязі і турбуємося про те, як закачати побільше на зиму;

… звинувачуємо подвійні стандарти в європейській політиці, але «під шум» артилерійської канонади приймаємо закон про фактичне виключення іноземців з наглядових рад та закриваємо телеканали, які можна було б звинувати у багатьох гріхах, але точно не в антиукраїнській пропаганді;

… саркастично коментуємо легковажність та безвідповідальність Заходу після того, як протягом кількох місяців до війни тільки й робили, що відмахувалися у відповідь на попередження про те, що ворог на порозі і війна неминуча, а зараз, розраховуючи на успіх у мирних переговорах, ми довіряємо їх очолити людині без будь-яких кваліфікацій.

Впевнений, що цей список легко продовжити, але краще не продовжувати — потрібно ставити крапку і зробити так, щоб його неможливо було продовжити. Сьогодні наша перемога повністю лежить на трьох стовпах — героїзмі народу, що бореться за незалежність, свободу та демократію, мужності і військовій майстерності ЗСУ і допомозі Заходу. Видаліть хоча б одного з китів, і наша «земля» перевернеться догори дном. Більш того, пройде трохи часу і після перемоги нам доведеться відбудовувати країну. А тут ми точно не зможемо обійтися без Заходу. І якщо ми продовжимо говорити в тому стилі, що нам всі чимось зобов’язані, то нічого хорошого з цього не вийде.

Ні, не тому, що Захід не дасть нам грошей. Він обов’язково дасть і дасть багато, але питання в тому, як ми їх використаємо. І це багато в чому залежатиме від позиції нашої влади та її публічної риторики. Якщо хочемо побудувати процвітаючу державу за допомогою іноземних партнерів — потрібно закінчувати з осудом західних підходів і нестримною публічною похвалою власної державної мудрості. В мене немає сумнівів, що невелика і дуже лояльна команда в цьому надзвичайно майстерна, і розумію, що монопольний ресурс на телебачення спокушає, але краще втриматися — самовихваляння зараз точно «не на часі». Ми повинні почати жити за європейськими правилами, а не хвалити наше власне «болото». Тоді перемога буде за нами, ми побудуємо вільну, незалежну, демократичну, щасливу країну, і дорікати нікому не доведеться — всі будуть нам тільки заздрити.

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ