KPI для армії досягнуто. Що світ зрозумів про смертоносну машину Трампа
Читайте NV у Google
Історія в Ірані виглядає так. Американській армії достатньо місяця і 30 млрд доларів, щоб влаштувати локальне пекло
Імовірність домовленостей у Перській затоці, як і раніше, висока, хто б що не постив в інтернетах. Бо тролінг Трампа у твіттері — це одне, а роками розгрібати завали на землі після небесного чугунія — це інше.
Нам вигідно, щоб домовленості відбулися. І якнайшвидше. З маленьким уточненням: щоб вони не надто обмежували Європу, поки вона наш тил.
Тепер про суть моменту.
Маса коментарів того, що відбувається, будується на емоційному ставленні до товариша Трампа. І це якоюсь мірою виправдано, коли йдеться про політичну складову. Але це категорично неправильно, коли у фокусі воєнні результати.
У цьому разі треба відкладати вподобання, брати секундомір, штангенциркуль і ваги. Тоді почне проявлятися те, що розмите шумовими ефектами у сприйнятті широкої публіки.
1. Згадуємо, що обіцяли Трамп і його спеціально навчений Гегсет у січні 2025 року, коли дотягнулися до керма.
Було встановлено основний KPI для американської військової машини — смертоносність. Не рівність статей. Не права людини. Не «цінності». А буквально — здатність нести смерть. Туди і стільки смерті, куди і скільки визначить Вашингтон.
За рік військова машина США провела за кордоном три широко відомі кампанії (і кілька малих операцій: у Еквадорі, наростила «інструкторів» у Нігерії тощо), і зараз проводить четверту.
Перша кампанія була порівняно неуспішною. Вона проходила рівно рік тому (хоча далеко не всі її згадають). Це удар по хуситах. Порівняно неуспішною — в тому плані, що для анігіляції хуситів сконцентрували наднадлишкову невідповідну силу. Ганяли колодою мураху, втомилися, повноцінно не наздогнали. Хусити не зникли, але зазнали великої шкоди й особливих проблем не створювали цілий рік.
Головною невдачею того періоду став політичний скандал із додаванням у чат журналіста. Що призвело до заслання радника з нацбезпеки Майкла Волтца в ООН, і кілька місяців хитало [міністра оборони] Гегсета. Але він устояв, тому що не совався і чітко витримував лінію Трампа.
Друга кампанія виявилася дуже успішною і вкрай демонстративною. США та Ізраїль 12 днів бомбили Іран. Пентагон навмисне побудував операцію так, щоб усі у світі побачили: Америка може зі своєї території в будь-який момент прилетіти в будь-яку точку світу, розбомбити все, що забажає, і полетіти. Навмисне випнули глобальне домінування.
Тепер у Пентагоні знають масу прикладних нюансів. Скільки потрібно часу на підготовку. Які потрібні ресурси. У скільки все обійшлося. Що пішло не за планом (ми не знаємо, а вони знають).
Тепер у Пентагоні знають масу прикладних нюансів
Третя кампанія також була успішною і дала можливість протестувати нові опції. Американці сконцентрували силу, навели інформаційного туману, забезпечили домовленості зі зрадниками та провели акцію з евакуації товариша Мадуро.
Тепер їм зрозуміло, скільки потрібно часу на підготовку (місяць). Які сили, які важелі. Що пішло краще/гірше за план.
Тобто щонайменше двічі американські військові вже продемонстрували видатний результат за мінімальних витрат.
2. Четверта кампанія в активній фазі, але вже є маса інформації для аналізу в штабах головних військових держав.
США місяць концентрували силу. Потім провели операцію за п’ять тижнів, причому на початку березня воєнний цикл так і анонсували — п’ять-шість тижнів. Довели її до стадії (перед)наземного вторгнення з розширенням цілей для повітряних атак. Отримали варіанти продовження. А в процесі ще й витягли пілота з глибокого тилу ворога (навіть найупоротіші дорогі росіяни регочуть від запитання: «А чи може Росія так?»).
Напрацьовано досвід, який не купиш. Витрати підраховані, помилки осмислюються.
Зауважте: все це відбувалося в умовах непорозумінь (і перешкод) з європейцями. Що також спричинить висновки.
Тепер усі бачать. США необхідні:
- політична воля спроєктувати силу (за тією чи іншою процедурою);
- місяць часу на підготовку;
- певний комплект військ (він відомий і є в наявності);
- $30 млрд, щоб на роки відкинути противника масштабом з Іран.
Порахуйте на пальцях однієї руки, скільки таких потенційних супротивників у принципі. І що мають відчувати дрібніші противники.
Тобто, незалежно від того, що волають політики в ефірах і твіттерах, — якщо почала рухатися американська військова машина, то через місяць можливий передбачуваний результат. І всі тепер керуватимуться цим.
А не тим, що міністр війни — татуйований алкоголік із неочевидними інтелектуальними здібностями і сумнівними особистими якостями.
Уявіть, що завтра Трамп йде грати в гольф, Венс назавжди залишається в Угорщині розводити сірих корів і робити токай. А кермо опиняється в руках когось більш симпатичного для опонентів Трампа. Умовного Гевіна Ньюсома. Який бере собі міністром оборони (перейменувавши Пентагон) кого-небудь із блискучою підготовкою і високою репутацією.
Ньюсом що, випустить Мадуро і піде з Венесуели? Ні.
Зникне щось із випробуваних у бою моментів? Терміни, ресурси, тактика? Ні.
Тепер ці знання — в арсеналі американців. І в умовного «Ньюсома» буде той самий комплект військ і ті самі $30 млрд, щоб кошмарити аятол.
Гегсет зникне, а смертоносна машина залишиться.
3. Переговори ще точно подарують нам багато емоцій. Наприклад, Ізраїль може оскаржити якісь опції щодо Лівану, хуситів, можуть бути провокації.
Але запишіть у стовпчик.
По-перше, кого саме перебили ізраїльтяни та американці в Ірані? У мережі є кілька хороших картинок на цю тему. Знищували стовпів режиму аятол і представників КВІР. Армія Ірану фактично недоторкана. Президент і уряд Ірану цілі, злегка пом’яті.
Я думаю, це не просто особливість Ірану, а й винесений урок з війни в Іраку, куди американці вломилися і влаштували хаос. З якого потім виріс ІДІЛ.
Вашингтон обскубує найбільш конфліктну силу, але залишає підпори, на які може опуститися іранська конструкція. На випадок, якщо буде прийнято рішення по-справжньому домовлятися. Якщо ж запустять режим загальної пожежі, підпиляють і ці ніжки.
По-друге, що тепер знають учасники війни? Американці побачили, де межі маневру з європейськими партнерами і які козирі є в Ірану. Врахують.
Іранці побачили, що через рандомний місяць США знову будуть готові постукати їм у вікно. І це точно швидше, ніж період, необхідний для повернення хоча б частини оборонного потенціалу.
США можуть прилітати в Іран двічі на рік із запитанням: як справи? І щоразу відкидати режим на кілька років у минуле, поки для нього не почнуться незворотні наслідки.
Тобто мотиви домовлятися, незважаючи на риторику, більш ніж суттєві.
Тому непринципово, погодяться США визнати право Ірану на мирний атом чи ні. Вони відсвяткують 250 років і через місяць знову будуть готові вломитися.
У Тегерані (Пекіні, Ісламабаді, Анкарі, столицях монархій) керуватимуться саме цим. І планувати свої дії. Наприклад, Іран точно — за допомогою Росії та Китаю — форсує насичення країни ПЗРК.
4. Для нас важливо, що у США долетів сигнал, який тепер треба послідовно закріплювати.
Росія допомагає вбивати американських солдатів, забезпечуючи Іран розвідданими — власне, як вона допомагала вбивати американців в Афганістані. І буде це робити, поки володіє космічними технологіями та інфраструктурою на землі. Прикладне завдання — підкосити ці можливості, поки в РФ править режим злих дідусів.
Росія навчає диктаторів і терористів у всьому світі сучасної війни з використанням дронів. У Перській затоці та Лівані це наочно проявилося. У будь-якій точці, де США або їхні партнери спробують діяти силою, вони зіткнуться з такою протидією.
Цей фарш у плані технологій і накопичених знань уже не прокрутити назад. Але можна різко зменшити можливості РФ у цьому сегменті, реально контролюючи виконання санкцій і знищуючи виробництва.
Тоді росіяни не зможуть особливо допомогти ворогам технічно (умовно, відвантаживши кілька фур дронів на оптоволокні), не зможуть підкупити чергову африканську країну. А якщо Африканський корпус раптово прийме на голову якісь подарунки, будуть прокреслені коричневі лінії — туди не можна.
Розбирати економічні наслідки деескалації для РФ не буду, маса текстів уже. Плюс це дещо передчасно. Але зазначу головний урок, який бажано засвоїти.
Є можливості РФ отримати надприбуток, якими РФ не управляє (тобто нездатна закласти в планування). Можна реагувати на це в режимі художнього заламування рук. Тактично засмучуючись.
Є частково згорілі порти і НПЗ. Що тактично радує.
А є сама можливість регулярно підпалювати ці порти і НПЗ. Що формує тенденцію з переходом у стратегію. Ось це основне.
Україна відростила собі можливість підпалювати російські порти в обраний час, прориваючи оборону, а не розраховуючи на удачу.
Росіяни, як і іранці, не ідіоти. Вони вміють виокремлювати головне. Тегеран бачить історію: місяць + 30 мільярдів = локальне пекло. А росіяни бачать динаміку далекобійних ударів, проти яких у них поки що немає протиотрути. І це впливатиме на їхню поведінку.
Можна закидати трупами російських солдатів руїни умовної Костянтинівки, але отримати за цей час розірвані порти, покалічені хімічні заводи і хитання в енергосистемі. І це все не домисли — це стає вимірюваним.
Ось такий Ормуз, співгромадяни.
Текст опубліковано з дозволу автора