Чому росіяни стали жертвами міфу про велику Росію
Коли Z-ники розпочнуть «безглуздий і безжальний» бунт проти Путіна
Після напрочуд вдалих українських ударів по нафтопереробному заводі в Туапсе серед російських зетників неодноразово лунала сповнена болю фраза: «Ну когда же мы наконец начнем воевать по-настоящему…». Її формулювали по-різному, але всі версії містили один підтекст: мовляв, Росія досі не завдавала справжніх ударів по Україні й усе ще має в рукаві козирі, які саме час витягти.
Чому ж попри те, що триває вже п’ятий рік війни, деякі росіяни все ще вірять, що їхня країна має, окрім ядерної зброї, ще якусь приховану силу, що здатна зламати українську оборону і яка поки не була нею використана?
На мою думку, однією з причин такої безпідставної впевненості є міф про велич Росії, який десятиліттями плекав Путін у свідомості своїх підданих. У результаті вони почали вірити, що, окрім розміру території, їхня країна має ще якусь особливу велич, яка робить її наддержавою, здатною диктувати свою волю іншим.
Путін десятиліттями плекав у свідомості підданих міф про велич Росії
Нездатність Росії навіть наблизитися до досягнення поставлених нею цілей у війні з Україною, здавалося б, мала б зруйнувати міф про її особливу велич та силу. Проте іронія міфів полягає в тому, що докази часто не мають над ними влади, і люди продовжують у них вірити навіть тоді, коли реальність свідчить про протилежне.
У результаті зетники сьогодні схожі на розгублених підлітків, яким батьки роками розповідали про їхні нібито видатні музичні здібності, а ті тепер ніяк не можуть зрозуміти, чому журі та глядачі талант-шоу не поділяють батьківських оцінок.
Звичайно, окрім тих росіян, які кричать «когда же мы наконец начнем», є й ті, хто усвідомлює, що «пора заканчивать». Проте їхні голоси, здається, поки не здатні здолати силу міфу, в полоні якого живе інша частина Росії.
Ця віра, мабуть, і надалі штовхатиме їх до того, щоб укривати своїми тілами українську землю. Тому сподіватися на швидке прозріння не варто.
Проте цікаво, що трапиться з цими громадянами, коли кількість невдач стане такою великою, що суміщати їх з ідеєю великої Росія буде неможливо.
Чи визнають вони, що помилялись? Навряд.
Швидше за все, у звичній для людських істот манері вони звинувачуватимуть у всьому зовнішні обставини. Цілком імовірно, що такими обставинами стануть Путін і його державна машина, які вселяли їм віру у велич, що зрештою виявиться міфом.
Ось тоді й можна буде очікувати, що розчаровані зетники, наче неконтрольовані підлітки, почнуть трощити все навколо, виливаючи гнів на винуватців своєї ганьби. Іншими словами, розпочнеться безглуздий і безжальний російський бунт, якого так боявся герой пушкінської повісті.
А до того часу нам, українцям, не залишається іншого варіанту, як послідовно робити свою роботу, поступово наближаючи той момент, коли міфологічна свідомість росіян впаде під холодним вітром об'єктивної реальності.