Як Трамп, Венс і Кушнер стали «корисними ідіотами» Путіна

І не вийде, поки вони продовжують наївно вважати, що йдеться лише про велику угоду з нерухомістю, і що їхній минулий досвід у цій сфері дає їм особливу перевагу. Це повний абсурд з усіх поглядів.

Для початку: так, можна сказати, що Володимир Путін справді займається «нерухомістю» в Україні, але зовсім не в тому сенсі, в якому цим займалися Трамп, Віткофф або Кушнер. Путін займається нерухомістю в Україні так само, як Гітлер займався нерухомістю в Польщі. Гітлер прагнув отримати території зовсім не для того, щоб будувати там готелі або житло заради прибутку і на благо місцевих жителів. Він жадав їх для втілення своєї націоналістичної мрії. Путін діє так само: йому байдуже на добробут українського народу.

У такій ситуації купка «спеціалістів з угод з нерухомістю» в ролі американських переговірників — це не перевага, а перешкода. Тут потрібен державний діяч рівня Генрі Кіссінджера або Джеймса Бейкера — людина, яка розуміє різницю між нерухомістю і питаннями війни та миру. Нерухомість — це гра з позитивною сумою: за вдалої угоди обидві сторони можуть виграти. І в цьому-то і полягає мета. Але в питаннях війни і миру, коли одна сторона сповідує фашистські погляди і є очевидним агресором, а інша — дотримується демократичних цінностей і є очевидною жертвою, ви маєте справу з грою з нульовою сумою. Або, як колись блискуче сформулював Рональд Рейган, відповідаючи на запитання, чим має закінчитися Холодна війна: «Ми виграємо, вони програють».

Це один із найганебніших епізодів у історії зовнішньої політики США

Рейган прекрасно розумів, що в угодах з нерухомістю все зводиться до вартості (ціни за квадратний фут) і процентних ставок. Він розумів, що домовленості про війну і мир — це про відстоювання і збереження моральних цінностей і стратегічних інтересів. І з цих питань не можна йти на компроміс із фашистським агресором. Ми вели три війни, включно з холодною, пліч-о-пліч із нашими європейськими союзниками, щоб захистити поширення наших спільних демократичних цінностей і наших спільних інтересів, а саме, щоб жодна велика держава в Європі, яка не поділяє цих цінностей, не могла домінувати на континенті.

Не можу пригадати жодного американського президента, який би повівся так, ніби цінності та інтереси Америки вимагають, щоб ми тепер виступали нейтральним арбітром між Росією та Україною — і при цьому арбітром, який намагається отримати вигоду і заробити на обох сторонах, як це робить Трамп.