На всіх одна війна
Європа теж у війні, хоча наразі про це не здогадується. У ХХІ сторіччі трапляється й таке: на вас уже напали, а вам усе здається, що ви витончено уникаєте ескалації
Уперше надруковано у журналі NV за жовтень 2024 року. Републікацію заборонено
Декілька тижнів тому, наприкінці одного з моїх виступів у Дюссельдорфі, пролунало запитання з публіки: «Скажіть, чим ще можна допомогти Україні? В чому на сьогодні ваша найбільша потреба?» Пані, яка про це запитувала, ніби випереджуючи мою найімовірнішу реакцію, тут-таки додала: «Відповідь „Більше зброї“ не приймається. Ми, цивільні люди, зброєю не розпоряджаємося».
Я зрозумів: пацифістська свідомість, якою дощенту просякнуті європейські суспільства, зокрема німецьке, звично шукає обхідних шляхів для самозаспокоєння. Наприклад: як допомогти дорогим українцям, але щоб від цього не гинули дорогі росіяни. Тому що завгодно — лиш не зброя. Бо зброя — ескалація. Тож будь-яка допомога, але винятково гуманітарна. Назвіть, яких харчів, медикаментів, уживаних дитячих іграшок, свічок і теплих ковдр на зиму вам бракує - будь ласка, ми знову напружимось і зберемо. Але не повторюйте вже своє настобісіле «більше зброї».
Найкраща ваша нам допомога, відповідав я, це ваша допомога самим собі. По-перше, перестаньте боятися.