Ми перемагаємо

Прихопили декілька полонених (не Курська область). Молодшому в листопаді буде 19 років. Чотири дні він пробув на позиції. Попався місяць назад за «косячок». Запропонували: або в тюрму, або на війну. Він вибрав друге, і тепер я мотаю йому руки скотчем, а він питає — коли можна подзвонити мамі.

Даю води, покурити (їхні цигарки), не принижую, але попереджаю про кулю в голову при спробі спротиву. Отримую необхідну інформацію, інструктую конвой та відправляю далі в тил.

Читайте також:

Аркадій Бабченко

Чому росіяни масово здаються в полон під Курськом

Я маю багато люті проти росіян і абсолютно байдужий до них як полонених. І не тому, що вони мають переважно такий зачуханий вигляд та одразу стають «зайками», а я такий добрий. Для мене вони — лише обмінний фонд за котрий можна витягнути наших із ворожої буцегарні. Воювати з полоненими багато сміливості не треба, на відміну від тієї кількості духу, який потрібен, щоб піти на штурм траншеї.

Коли я дивлюся на наших бійців поруч із цими «іноземними туристами», то розумію, що ми перемагаємо. По силі, по духу, по мотивації, по правді. Нам дуже важко, і може бути ще важче, але ми перемагаємо. Тому що ми гідні. Гідні майбутньої перемоги.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV