Женетеся за перемогами? Тоді прочитайте книгу Внутрішня гра в теніс
Читайте NV у Google
Книга виходить далеко за рамки тенісу, має філософський характер і є одним з найпопулярніших у світі спортивних бестселерів
Вступ. Кілька днів тому я брав участь у цікавій кімнаті в Clubhouse: «Фільми, які змінили ваше життя». Учасники розповідали про фільми, які їх вразили. І незважаючи на те, що більшість з цих фільмів я дивився, але особистий досвід оповідачів вносив додатковий важливий контекст, про який я ніколи не замислювався. І мій інсайт був у тому, що саме так я і побудував свій книжковий марафон. Тут важливі мої особисті переживання, і те, як отримана інформація була відрефлексована та використана в моєму житті, може мати не менший інтерес, ніж зміст книги.
Книжковий марафон. Книга № 21: Внутрішня гра в теніс, Тімоті Голві. (Решту книги читайте тут)
138 сторінок. Рік видання — 1974. Рейтинг Amazon — 4,7. Рейтинг Goodreads — 4,21.
Останні два місяці я прожив з цією книгою в прямому і переносному значенні цього слова. Це був справжній 3D досвід:
1. Я читав паперову копію.
2.Слухав її ж аудіоверсію.
3. І нарешті, використовував підходи Тімоті в своїй тенісній грі.
Книга виходить далеко за рамки тенісу. Носить філософський характер. І є одним з найпопулярніших у світі спортивних бестселерів, виданих накладом понад 2-х мільйонів екземплярів.
Я граю в теніс вже 17 років. І мене завжди цікавило одне й те саме питання: чому в бізнесі та в житті можна знаходити рішення win-win, щоб усі сторони були задоволені, а в тенісі для того, щоб одна людина виграла, друга має програти?
І незважаючи на те, що програвати неприємно, в ті рідкісні матчі, коли я вигравав, крім радості від перемоги, я відчував почуття незручності та ніяковості перед партнером, якого перемагав. Що робило мою радість неповною, тому що у мене не виходило повірити, що суперник міг порадіти за мою перемогу. Так само як я не відчував почуття радості при поразці. Відповідь саме на це ключове питання я отримав у книзі Тімоті. Але про все по черзі.
Книга починається з міркування автора про те, що ми часто можемо бачити й чути на корті. Гравець після невдалого удару починає лаяти себе, кричати і навіть може використовувати нецензурну лексику.
«Моя бабуся грає краще», «Та скільки можна мазати», «Рівніше тримай ракетку», «Не забувай про розніжку», «Дивись на м’яч, а не на всі боки», «Зустрічай м’яч спереду», «Коля, ну почни вже грати нарешті» та багато інших цікавих висловлювань і команд, які гравець дає сам собі. Розуміючи, що це є не що інше, як діалог, автор замислився: а діалог кого і з ким?
І тоді він пропонує уявити, що є 2 зовсім окремих, що живуть всередині нас людини: Сам1, який представляє его і завжди знає, що робити. І Сам2, який безпосередньо робить і отримує команди від Сам1. Якщо послухати всі ці діалоги, то можна подумати, що Сам2 — це нетямуща дитина, якій потрібно постійно повторювати одне й те саме. І взагалі, судячи з того, як зарозуміло йому гримає Сам1, можна припустити, що Сам2 мало що розуміє і трохи тупуватий. Але це більш ніж далеко від істини.
Сам2 прекрасно знає, що робити, але він збивається постійно, тому що Сам1 — це найкраща для нього перешкода! Тобто рішенням завдання внутрішньої гри є примирення Сам1 і Сам2, де перший дає можливість останньому сконцентруватися, розслабитися, увійти в стан дзен і показати себе. Що автор доводить протягом всієї книги на численних прикладах роботи зі своїми клієнтами.
Одного разу до нього прийшла жінка, яка поскаржилася на те, що вона весь час б'є по м’ячу ободом і взагалі не може потрапити в центр ракетки. Тімоті попросив її вдарити 10 разів м’яч, який він їй накидав рукою через сітку. 8 з 10 раз м’яч потрапив в обід, хоча техніка удару була хороша. Тімоті зрозумів, що проблема таки існує.
Тоді він попросив дуже постаратися не бити ободом, перевіряючи теорію, що коли дуже стараєшся, то справи йдуть ще гірше. З 10 разів вона потрапила ободом 6. Тімоті продовжував експеримент і поставив нове завдання: тепер потрібно було спеціально потрапити ободом. З 10 разів було всього 4 попадання.
І в цей момент її осінило, її внутрішній голос Сам1 вимовив: «Я не можу зробити нічого з того, що я намагаюся зробити». У цей момент Тімоті попросив свою ученицю думати не про ракетку, а дивитися на шов тенісного м’яча. Сам1 був переключений на інше завдання, і з 10 разів його учениця потрапила ободом по м’ячу всього лише один. Тобто головне завдання — це навчитися перемикати або відключати Сам1 від гри.
Але автор на цьому не зупиняється і йде в саму глиб мотивації гравця. Він розбирає причини, чому гравець виходить на корт і чого він хоче домогтися. Для цього автор бере за основу мою улюблену книжку з дитинства Ігри, в які грають люди Еріка Берна і розкладає мотивацію гравців на кілька можливих сценаріїв.
Наприклад, коли хтось із подружжя йде вчитися грати в теніс, його сценарієм може бути навчитися грати краще, щоб бути гідною парою на корті своєму чоловікові/дружині, щоб краще виглядати в очах своєї половини.
Або, наприклад, гра на перемогу. Необхідність перемагати на тенісному корті як продовження життєвих перемог, або ж компенсація відсутності життєвих перемог перемогами на корті.
Автор багато приділяє часу переконанням і цінностям гравця. Якщо гравець не відчуває себе самодостатньою людиною, і він розглядає свої перемоги на корті, як чи не єдину доступну можливість відчути домінування над іншою людиною (бути краще за свого переможеного суперника) або у такийц спосіб заробити любов, то, як правило, не виходить ні те, ні інше. Перемога не приносить більше любові. Це не пов’язані між собою речі. А від того, що ви виграєте, ви не стаєте кращою людиною, і не завжди факт, що кращим гравцем.
Автор наводить цікавий приклад зі свого життя, як він прийшов для себе до мети своєї гри. Одного разу йому запропонували зіграти в турнірі. Він був у хорошій формі іта приїхав бадьорий на змагання. Суперник, який йому дістався, після перших розіграшів здався йому легким і недостатньо підготовленим. Проте Тімоті в другій половині гри почав йому програвати. І коли вже дійшов до матчбола суперника, зрозумів що він зараз програє слабкому гравцеві. Однак його опонент так і не зміг реалізувати виграшні моменти, упустив ініціативу та програв матч. Відчуття у Тіматі було, що це не він виграв, це суперник програв. Автор залишився дуже незадоволеним собою і незадоволеним грою, незважаючи на перемогу.
У наступному матчі йому по сітці дістався дуже сильний суперник. І у автора почався мандраж ще до початку гри. Тоді Тімоті представив, який може бути найгірший сценарій. Він може програти 6:0, 6:0. Повернеться в клуб, і його запитають про цю поразку. Щоправда, швидко забудуть і життя піде своєю чергою.
Найкращим сценарієм є його перемога. Але проблема цієї перемоги в тому (якщо головною метою є виключно перемоги), що тобі в наступному колі зустрінеться ще сильніший суперник, що збільшує тільки ймовірність програти йому, і навіть з великим рахунком. І тоді знову повертаюся в клуб і мене запитують про мою поразку. Постійно не виграють навіть топ-гравці світу: Джокович, Федерер, Надаль. Що вже говорити про простих смертних.
Тому автор приймає рішення, що його метою стає зіграти у найкращий для себе спосіб. І фактор перемоги більш не тяжіє над ним. Так він приглушує Сам1 і дає можливість Сам2 реалізувати свою найкращу стратегію з наявних. В результаті він програє сильному гравцеві 4: 6; 4: 6. Але у нього вийшло зіграти якнайкраще, і він вважає себе внутрішньо переможцем, на відміну від першого матчу, який він внутрішньо програв, не зважаючи на зовнішню перемогу.
Ще більше заглиблюючись в тему змагання і конкуренції, автор згадує суперечку зі своїм батьком:
— Мені подобається віндсерфінг, тому що там не треба нікого перемагати.
— А як же хвиля? Серфінгісту потрібно дістатися до берега.
— Але ж у нього немає іншої людини, яку треба перемогти.
— Так, але тоді чому він вибирає найбільшу хвилю?
І тут автора осінило. Що перемога є не що інше, як подолання перешкод до досягнення цілей. Але тоді цінність перемоги еквівалентна цінності досягнення мети. Хоча саме процес досягнення цієї мети може призвести до ще більшого задоволення, ніж сам трофей. Саме тому ми шукаємо максимальні для себе виклики по життю. І якщо наступає таке розуміння, то це призводить до точки перелому, оскільки тепер найзапекліший суперник стає нашим кращим помічником. Наш головний ворог перетворюється на кращого друга. Тому що саме сильний суперник нам і створює обставини, складність подолання яких і приносить нам те саме задоволення, яке можна порівняти з найвищим трофеєм. Найбільша конкуренція перетворюється на найбажанішу кооперацію.
Весь мій практичний досвід у бізнесі показує, що найкраще ми росли і міцнішали в період найжорстокішої конкуренції, а розслаблялися і слабшали, коли досягали тимчасової монополії. І тут ми підходимо до найголовнішого висновку, який необхідний батькам, які виховують дітей в дусі конкуренції. Багато підлітків вважають, що їхня цінність і самодостатність залежить від тенісних результатів. І це активно просувається батьками. Підлітки та багато дорослих вимірюють себе до своїх однолітків і суперників так, наче міряються лінійками. Процес такого виміру нівелює справжню цінність людини, яку не можна виміряти спортивними результатами. Діти, яких навчають вимірювати й оцінювати свою особистість у подібний спосіб, перетворюються на дорослих, для яких перемога за будь-яку ціну відтіняє все інше. Проблема такого підходу в тому, що можна і перемогу не факт що отримати, точно порушити свою самооцінку, не відкрити любов і самоповагу, які не йдуть пліч-о-пліч з такими перемогами.
Саме тому спортсмени йдуть на пенсію так рано. А потім шукають куди застосувати свою енергію і часто їхній кар'єрний шлях перетворюється на глухий кут. Ми повинні починати з того, щоб розпізнавати цінність себе в безлічі проявів. Ми приходимо в цей світ з численними талантами. І, дай боже, нам їх не розгубити в гонитві за перемогами.
А концентрація на процесі з повагою до суперника як до чудової служби сервісу, що надає найбільші перешкоди на шляху до твоєї перемоги — це шлях до максимального життєвого задоволення, яке мені вдалося отримати від тенісу за останні кілька місяців.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ