Читайте NV у Google
Повернення в Україну тіла полковника Євгена Коновальця викликало чимало суперечок як усередині країни, так і за її межами
Поховання на рідній землі останків полковника Євгена Коновальця — це важлива історична подія та глибоко символічний акт, що продовжив створення в Києві Пантеону українських героїв. Андрій Мельник, Євген Коновалець, Симон Петлюра й інші військові та державні провідники нації, безперечно, заслуговують на нашу шану крізь століття.
На подив, урочисте богослужіння в Патріаршому соборі Воскресіння Христового УГКЦ на лівому березі Києва, у якому взяли участь генерал Андрій Білецький та бійці Третього армійського корпусу, справило ефект розірваної бомби не лише серед наших ворогів, а й викликало гостру дискусію в українському суспільстві щодо доцільності такого складного з дипломатичного та юридичного погляду процесу — і загалом щодо доречності його проведення саме зараз.
Білецький формував полк Азов на армійських принципах Коновальця
Цілком зрозуміло було б, якби лише вороги України висловлювали свої жовчні коментарі щодо повернення на батьківщину тіла легендарного полковника, але нерозуміння всередині українського суспільства необхідності цього процесу відновлення історичної справедливості та вшанування героя просто не вкладається в голові.
Хочу зауважити, що 3-й армійський корпус раніше, 25 травня, узяв участь в історичній події — перепохованні полковника армії УНР Андрія Мельника на Національному військовому меморіальному кладовищі в Києві. І фактично, для 3-го АК — в основу якого командувач генерал Андрій Білецький заклав принципи та філософію командування й управління військами, притаманні легендарним командирам ОУН, — повернення офіцерів-героїв в Україну є справою принципу.
Саме на армійських принципах Євгена Коновальця командир Андрій Білецький формував полк «Азов», а також було засновано Військову школу імені полковника Євгена Коновальця, Третю штурмову бригаду, Третій армійський корпус, Хорунжу службу, Патронатну службу «Янголи Трійки» та «Веті».
Ідеться не про якусь ситуативну піар-акцію — як дехто намагається представити це перепоховання, — а про відданість традиціям легендарного полковника й повернення його тіла на рідну землю як справу принципу, закладеного в ідеологію нової української армії.
Вельми символічним і вкрай показовим є те, що кривава імперія, яка вбила Євгена Коновальця, не лише продовжує протистояти Україні, а й зазнає поразки — зокрема й від формування, що увібрало в себе ідеї та традиції Січових стрільців, Чорних запорожців, бійців УВО, ОУН й УПА.
Традиційність і спадкоємність, пронесені крізь століття, — це те, як відгомін минулого знаходить своє відображення в армії нового покоління, нової епохи. Це принципи ключової ролі командира як наставника й учителя, здатного чути й доносити інформацію, а не бути лише уособленням закостенілого «батога». Це також важливість сержантського корпусу як сполучної ланки всередині війська.
Україна здійснила б прорив у військовій справі, якби після приходу до влади Павла Скоропадського не було ухвалено фатальне рішення: 1 травня 1918 року полк Січових стрільців було роззброєно та розформовано на вимогу німецького командування. Зрештою це призвело до трагічних подій в історії нашої країни, і ми маємо зробити з них належні висновки: загроза з боку Росії не зникає з завершенням конкретної битви чи етапу війни — армія та підготовлені кадри повинні існувати завжди, так само як не мають припинятися процеси, що підвищують її боєздатність.
Третій армійський корпус увібрав у себе традиції, започатковані легендарним полковником; це вияв пошани й шанування героя, який віддав життя в ім'я України і який має спочивати у вільній українській землі. Тим же, хто не цінує традицій і для кого поняття історичної справедливості є лише аморфним набором літер, позбавленим змісту й глибини, цього ніколи не зрозуміти.
«Не ридати, а добувати!»
Текст опубліковано з дозволу автора