Make Europe Great Again. Чому вже не до жартів?
Європейський Союз нарешті не просто задумується над переозброєнням, а починає діяти
США очевидно більше не є гарантом безпеки з точки зору європейських лідерів. Деякі держави запускають оборонні фонди на сотні мільйонів євро для підтримки вітчизняного сектору військових технологій. Війна в Україні переформатовує світ. На що варто звернути увагу нашому ОПК, аби не втратити дорогоцінний час?
Цього лютого мене запросили на конференцію європейських виробників боєприпасів. Серед інших спікерів, які говорили про індустрію в цілому, запам’ятався виступ колишнього командувача військ США в Європі Бена Ходжеса. За його словами, озброєнь і боєприпасів, які зберігають на складах сучасні європейські армії, не вистачить навіть на кілька місяців активних бойових дій. Він наполягав, що виробникам потрібно нарощувати потужності негайно. Необхідно будувати там, де це швидше і ефективніше, навіть якщо є ризики. І ці ризики має солідарно нести бізнес та уряди. Наводив приклад Rheinmetall, які рік тому запустили в Україні підприємство з ремонту й виробництва військової техніки. А сьогодні будують потужності у Литві.
Крім того, генерал-лейтенант радив урядам країн ЄС готуватися до того, що війська США в будь-який момент можуть залишити континент. Тоді ще спікер пожартував, що в теперішній політичній ситуації, коли твіттер та Truth Social стали основним джерелом інформації, важко взагалі щось планувати і передбачати. Тому завтра замість виводу американських військ ми можемо прочитати в твіттері Трампа: «Make Europe Great Again. Давайте відправимо в Європу ще 100 тисяч вояків». Це приклад того, що зараз очікувати на послідовну політику колективного захисту в Європі, як мінімум, не далекоглядно.
Радив готуватися, що війська США в будь-який момент залишать континент
Жартувати, звісно, важливо, враховуючи наші реалії. Але інколи, спостерігаючи за ситуацією, мене не рятує навіть почуття гумору.
Союзники — це не назавжди
Про перші дні повномасштабної війни і «ми не продаємо стороні конфлікту» я вже писав. Аби хоч якось себе убезпечити, Україна має розробити і погодити план розвитку оборонно-промислового сектору. І при цьому врахувати інтереси приватних інвесторів. Так створюватиметься тандем для посилення індустрії. Союзники — критично важливо. Це очевидно всім. Але вони не панацея.
Коли основні зусилля держави йдуть на створення регуляторних механізмів, а не залучення коштів у нові розробки, це не є правильною тенденцією. Чому? Стартап — це бізнес. Багато власників українських стартапів зразку 2022−2023 років, з якими спілкувався, на четвертому році війни мріють продати свої напрацювання системному західному гравцю, й піти на «заслужений відпочинок». Знаючи реалії нашого оборонного ринку, я їх в чомусь розумію. Значні інвестиції та невпевненість в їхнє поверненні, труднощі в роботі з замовником, неочевидні перспективи. Втім, подібна «блакитна мрія» небезпечна. Ринок продукції військового і подвійного призначення зарегульований в країнах ЄС та США не менше, ніж в Україні (може й більше). Продавши стартап іноземній компанії, можна очікувати, що його масштабують. Але продукцію нашій державі постачатимуть поки політкон'юктура не зміниться і до влади, скажімо, у Німеччині, не прийде політична сила по типу Фідес або Альтернативи (не дай Боже, як кажуть у нас). За такого сценарію технології, які зараз допомагають нашим Силам Оборони, стануть недоступними. Перспектива така собі.
Сила у співпраці
Рожеві окуляри — це зручно. Але зазвичай вони б’ються скельцями всередину. Аби друзки не розрізали на шматки оборонно-промисловий комплекс, потрібно вже сьогодні мати дієву платформу для співпраці держави, стартапів і стратегічних інвесторів. Об'єднувати спроможні техкомпанії в консорціуми для вирішення окремих завдань, викликів поля болю. Важливість такого підходу добре демонструє історія з розробкою модулів автоматичного донаведення для FPV дронів зразку 2022−2023-го років. Тоді цією задачею окремо одна від одної займались десятки команд. Багато з них так і не презентували готову до використання технологію. Гроші інвесторів і час розробників витрачені марно. Аби уникнути подібних нераціональних ситуацій, час нарощувати власні локомотиви оборонки.
Без підтримки держави тут не обійтись. Мене надихає приклад Естонії. У січні в країні офіційно запустили оборонний фонд у розмірі 100 млн євро для підтримки вітчизняного сектору військових технологій та зміцнення європейського потенціалу. Суми, які можуть бути виділені на окремі проєкти, сягають від 500 тисяч до 10 мільйони євро. Структурою керує державна інвесткомпанія, вона надаватиме прямі інвестиції компаніям ОПК та володітиме частиною прав на продукт. Поспостерігаємо що з цього вийде, звісно. Але я б щиро порадів, як би Україна також створила подібний державний інструмент інвестицій у новітні технології.
Новини сектору повідомляють про те, що наразі 17 країн-членів НАТО йдуть до мети виділяти 20% оборонних витрат на інвестиції. Принаймні про це пише профільне аналітичне видання Janes. Тобто розвиток ОПК став новітнім трендом.
Окрім підтримки приватного ОПК, підвищення якості продукції, розвитку військових технологій є ще одна причина, яка не впадає в око одразу. Це просування інтересів України на міжнародній арені та геополітичні переваги, які надає статус постачальника озброєнь. Поки що на цей імідж більше працюють ініціативні приватні виробники та галузеві асоціації на кшталт NAUDI та Ліги оборонних підприємств. Держава має швидко включитися в цей процес.
Цей рік також відзначився промовою президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн про переозброєння Європи. Очільниця акцентувала увагу на необхідності взяти більше відповідальності «за власну європейську безпеку». Україна та вітчизняні виробники мають активно долучитися до цього процесу. Контрольований експорт продукції військового та подвійного призначення, яка не закуповується і не використовується Силами Оборони, може стати однією з ланок такого партнерства.
Проте очевидним фокусом українських виробників має залишатися забезпечення власної армії. А фокусом держави — підтримка таких проєктів, що вирішують завдання поля бою сьогодні, і поля бою завтра. В першу чергу, організаційна та фінансова. Вважаю, що приклад Естонії для нас може бути корисним та результативним.