Читайте NV у Google
Ну, що ж, Трамп і Сі очікувано домовилися
Головним чином — про чергове торговельне перемир’я. Точніше, домовлялися команди за декілька днів до зустрічі лідерів, але домовилися. Кілька слів про контекст і ці підсумки:
Підняття ставок було зумисним і в рамках підготовки до зустрічі. Обидві сторони, чим ближче було до зустрічі у Південній Кореї, тим більше, що сигналізували про готовність поступитися. Китай — впровадженням драконівського контролю за експортом рідкісноземів, по яких США тотально залежні від Китаю. США — відмовою від 100% мит на китайський імпорт. Класична схема «ескалація заради деескалації» спрацювала з обох сторін.
Так зване торговельне перемирʼя — лише на рік. Попереднє було на пів року і спливало 10 листопада. Для Трампа ці терміни можуть бути цілком виправданими, до того ж вони вкладаються у «передишку», яка Трампу потрібна для підготовки і результату на проміжних виборах до Конгресу наступного року. Для Китаю рік — це взагалі не ті категорії, якими вони мислять і планують. Мить. Так що це дійсно короткотермінова пауза, яка стратегію Пекіна по завоюванню ролі світового гегемона жодним чином не змінює.
Сі й Трампа влаштував би один варіант
По російсько-українській війні, як би парадоксально це не звучало, але і Сі, і Трампа влаштував би один варіант — припинення активних бойових дій вздовж лінії розмежування. З різних причин, звісно. Для Трампа — це буде своєрідною перемогою, бо завершити війну повноцінно він вже не сподівається. Для Сі — це стабілізація в Європі, з якою Китай намагається перезапустити відносини на фоні трампівського тяжіння до ізоляціонізму, а також це дозволило б «законсервувати» Росію в стані залежності від Китаю по торгівлі, обороні, виробництву технологій надовго.
NOTA BENE: Але цю стабільність на лінії фронту, якби її можна було досягти, той самий Китай використає для пропозицій так званих small beautiful projects. Вам не почулося і це не одруківка. Саме «маленькі прекрасні проєкти» — це нова стратегія мʼякої сили й інструмент участі Китаю у відбудові третіх країн після завершення бойових дій.
Із важливого символічного: якщо під час зустрічі Трампа та Путіна на Алясці, це Україна і «велика» Європа боялися стати третіми зайвими у цій «угоді», то зараз третій зайвим, який явно не дотягує до ліги «великих гравців», відчуває себе Москва. І це добре. Китай надає Росії підтримку, але його інтереси не дорівнюють і не тотожні інтересам Кремля і Путіна, зокрема.
Уважно слідкуймо, чи не домовляться Китай і США про послаблення/окремі умови для китайських покупців російської нафти. Вже зараз декілька державних нафтових компаній Китаю призупинилися закупки у Роснєфті і Лукойла — це прямо пов’язано з небажанням потрапити під санкції. Але слідкуймо, чи торговельне перемир’я не пошириться нафтову галузь, по якій крайній удар американських і європейських санкцій виглядає амбітно.
Якщо підсумувати: ця зустріч, торговельне протистояння і підвищення ставок, які їй передували, — це лише верхівка айсбергу. Змагання за першість, за вплив і роль гегемона для Китаю тривають. Для Трампа — меншою мірою і в іншій формі. І це — слабке місце США, бо можна опинитися спортсменом, який раптом виявив, що пограв, бо невчасно оговтався, що команда «старт» вже пролунала.
Текст опубліковано з дозволу автора