Читайте NV у Google
Для таких у пеклі має бути передбачений окремий куточок
Знову відзначилися шизофреніки з Human Rights Watch.
Заступниця директора вашингтонського офісу цієї організації Ніколь Віддерсгайм закликала Конгрес США не допустити реекспорту з Туреччини до України зброї, виробленої за американськими ліцензіями, оскільки йдеться про касетні боєприпаси, які, на її думку, є вкрай небезпечними та такими, що не забезпечують вибірковості ураження.
Наприкінці листопада минулого року під егідою HRW майже 80 шизофренічних організацій уже засуджували Україну за послаблення заборони на протипіхотні міни.
Найбезглуздіше в їхньому зверненні: вони зазначають, що «подібно до вкрай прикрих випадків виходу з договору країн Балтії, Фінляндії та Польщі (!!!), цей крок явно суперечить основній гуманітарній місії договору…»
На їхню думку, Україна не лише підриває гуманітарні засади, а й загрожує світовому прогресу в боротьбі з мінами, досягнутому за останні 30 років…
З підступною Україною все зрозуміло. Але чому раптом на слизький шлях підриву гуманітарних засад подалися Фінляндія, країни Балтії та Польща? Можливо, тут є якась закономірність? Можливо, щось трапилося і варто пошукати причину?
З підступною Україною все зрозуміло
Минулого року громадські діячі ритуально засудили дії Росії, проте не вжили жодних практичних кроків. Цього разу вашингтонська Віддерсгайм категорично не помітила ані вкрай невибіркових ударів керованими авіабомбами по українських населених пунктах (зокрема й обласних центрах із сотнями тисяч цивільних), ані високоточних дронів, за допомогою яких росіяни навмисно влаштовують полювання на некомбатантів.
Віддерсгайм ігнорує питання про те, як Україні захищатися від орди, що вдерлася, нехтує всіма гуманітарними нормами та стирає з лиця землі цілі міста.
Завжди було цікаво: що в голові в таких діячів? Як вони влаштовані?
Ну, припустімо, не подобається тобі якась зброя, і ти аж їсти не можеш, так переймаєшся долею бідних цивільних по обидва боки лінії фронту. Тоді було б логічно вимагати заборонити один вид зброї, але, наприклад, просити Конгрес засипати Україну засобами ППО. Або ж масштабувати допомогу «вибірковою» зброєю. Наприклад, авіаційними ракетами великої дальності проти російських носіїв КАБів. Або посилити санкції проти агресора, обмеживши його можливості. Наприклад, заблокувавши постачання до Росії (зокрема й з ЄС) глинозему для виготовлення елементів балістичних ракет.
Тоді зрозуміло. А так — незрозуміло.
Висіти на руках у жертви агресії, що стікає кров’ю, — це досить своєрідне уявлення про захист прав людини, чи не так?
Ці публічні святенники, що розпоряджаються багатомільйонними бюджетами, добряче втомлюють. Для них у пеклі має бути передбачений окремий куточок.
Текст опубліковано з дозволу автора