Головна стратегічна помилка українців
Не буде якогось такого дня, коли ми прокинемося і для нас все почнеться інакше, і ми зможемо повернутися до свого попереднього життя. Попереднього життя не буде — буде майбутнє
Колонка записана в рамках заходу NV «Формула успіху України»
Наша формула успіху вирішується і формується на лінії фронту. Тож дуже важко намагатися щось прогнозувати, але говорити все одно потрібно. Потрібно, щоби тоді, коли настане ця точка, з якої можна починати новий етап розвитку країни, в нас була якась стратегія. І загалом важливо розуміти, що оцей етап, оця точка, вона розтягнута в часі. І що вже сьогодні, фактично, починає будуватися наше майбутнє.
Упродовж останнього року відбуваються зустрічі, на яких ми всі пробуємо якось намацати наше майбутнє, пробуємо його сформулювати. Пробуємо якось прописати оцю схему, оцю формулу, цей алгоритм, рецепт того, як нам бути, що нам робити, якими ми всі будемо після нашої перемоги, в яку ми демонстративно і декларативно віримо, і в якій ми не сумніваємося. І, мені здається, тут є одна проблема.
На ній би хотів сфокусуватися. Вона полягає в тому, що іноді ми, українці, не дуже добре собі уявляємо, в якому стані емоційному і фізичному ми почнемо цю роботу відбудови, чи в багатьох випадках просто з побудови. Бо в багатьох місцях про відбудову вже і не йдеться, а йдеться про побудову чогось з нуля, з чистого аркуша.
Ми всі зараз говоримо про нашу спільну втому — українці втомилися, Україна втомилася, світ втомився. Іноді це звучить таким чином: добре, війна завершиться, ми отримаємо перемогу. Ми дуже втомлені, виспимося — і на ранок прокинемося і з новими силами, з новим емоційним станом візьмемося за роботу, яку ми любимо, до якої звикли і від якої ми були відлучені внаслідок війни. Мені здається, тут якраз і ховається головна стратегічна помилка.
Наша формула успіху вирішується і формується на лінії фронту
Бо тут не йдеться про втому. Якщо говорити метафорично, йдеться про те, що зараз ми перебуваємо в стані людини сильно травмованої. Наприклад, людини, якій зламали руку чи ногу чи людини, яка пережила інсульт. І, відповідно, не вдасться просто завтра прокинутися і робити вигляд, що в тебе ця рука не була зламана і ця нога не була зламана. Очевидно, слід буде враховувати цю травму, оці зміни твого стану, твого здоров’я. Очевидно: так як було, вже не буде. І так, як нам хотілося, мабуть, не буде. І слід буде ці трансформації, які є в чомусь незворотними, враховувати.
Якщо говорити конкретно. Скажу про ту сферу, в якій ми з друзями працюємо, себто про гуманітарну сферу, культури, освіти, зрозуміло, що дуже багато речей доведеться вибудовувати саме з урахуванням досвіду війни і того факту, що ця війна може бути протягнута в часі. І що навіть завершення якоїсь її фази — гарячої фази, інтенсивної фази — зовсім не означатиме, що ця війна не повернеться, і що неможливе буде її якесь відтворення, і протяжність в часі. Це і питання безпеки, і це питання логістики. Але це головне питання — філософії.
Скажімо, я приїхав з Харкова. І, зрозуміло, що навіть якщо завтра завершиться гаряча фаза війни, далі за 40 км на північ від Харкова буде кордон Російської Федерації. За цим кордоном далі буде розташована Російська Федерація на тому чи іншому етапі свого розвитку чи занепаду, але вона там буде. І з цим не можна буде не рахуватись, і забувати. І це буде стосуватися не лише безпеки міста. Це буде стосуватись, очевидно, всіх складових його життя — і економіки, і соціальної складової, і зокрема освіти. Тому що Харків був і є містом освіти. Харків — місто університетів, місто студентів. І для того, щоб ці університети функціонували, слід буде враховувати цей досвід війни. Те саме стосується культури. І навіть якщо комусь сьогодні здається, що культура — це якась така додаткова складова, яку не обов’язково враховувати… Її обов’язково враховувати. Тому що так чи інакше це маркер нормальності існування міста, маркер нормальності існування суспільства.
Повертаючись до нашої теми про умовну, ефемерну чи цілком конкретну формулу успіху. Мені здається, дуже важливим при її формуванні, при її прописуванні мати тверезий погляд на ситуацію і розуміти, в якій саме точці цієї всієї лінійної історії ми перебуваємо. Тому що не буде якогось такого дня, коли ми прокинемося і для нас все почнеться якось інакше, і ми зможемо повернутися до свого попереднього життя. Попереднього життя не буде — буде майбутнє. А яким воно буде — великою мірою залежить від нас. І залежить від того, зокрема, що ми сьогодні придумаємо і до чого дійдемо.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV