Читайте NV у Google
Кожен цей смертельний батіг змушує мене жити
Смерть для мене завжди була причиною жити ще яскравіше. Я заздрю людям, які можуть їсти життя великою ложкою, не оглядаючись на смерть. Я так не вмію.
Щоранку я прокидаюсь в офігенному настрої, бо дожила до ранку. Бо мене не знайшли в канаві, наколотою героїном. І я щаслива, що зранку не прийшли на імейл аналізи, що в мене знов рак.
І кожен цей смертельний батіг змушує мене жити, жити, жити.
Чим більше тих нагадувань про смерть, тим скоріше я живу. Тим менше відкладаю. І часу марнувати життя зовсім немає. Ні на статус жертви, ні на щось схоже на дʼАртаньяна, який знає краще. Тим швидше кажу «люблю», якщо люблю. Зайнялась акордеоном, і хочу сісти в шпагат, все це під обстрілами. Скоро нова премʼєра.
А раптом смерть не говорить: «зупинись», а кричить мені: «швидше». Бо все закінчиться.
І все має значення. Стосовно дітей — я майже впевнена, що мої діти проживають поруч з нами насичене життя, і так, часто в укритті. Але і в ньому може бути більше життя і любові, ніж у багатьох в безпеці. Тому це не критерій. Вчора бомбанула під обстріли чубчик. Сьогодні піду його вигулювати в спортзал, на репетицію і в театр. Пішов той сусід на … Дякую що нагадує про те, що життя одне, а придурків багато.