«Боялася, що подіє пропаганда». Діти, які до повноліття були в окупації, розповіли про життя в Криму, «ЛНР» та «ДНР» та виїзд звідти
Підлітки з Криму, Луганська та Донецька, які до повноліття жили на тимчасово окупованих територіях, розповіли про те, що там відбувається та чому вирішили залишити родини і виїхати на підконтрольну Україні територію.
Уродженка Донецька Катерина, уродженець Луганська Іван та уродженка Сімферополя Севіля поділилися власними історіями життя на окупованих територіях в інтерв'ю журналістці Раміні Есхакзай.
Підлітки розповіли про навчання у школі, ставлення росіян, стосунки з батьками, виїзд із підконтрольної Росії території, а також як розпочалася окупація.
«Мені було сім років, коли Росія окупувала Луганськ. Я із самого дитинства перебував в окупації. Для мене все розпочалося так, що батьки дивилися новини по телевізору, я сидів поруч і раптом побачив, що вираз їхніх облич змінився. Я не поставив запитань, бо був іще дитиною. За короткий проміжок часу ми зібрали речі й переїхали на декілька тижнів до бабусі. Поки нас не було вдома, у наш будинок був „приліт“. Це стало для мене початком усього. Батьки сказали, що почалася війна і нас обстріляли ЗСУ», — розповів уродженець Луганська Іван.
За словами хлопця, російська пропаганда була скрізь. Його батьки вірили тому, що говорилося зі сторони РФ, та вважали, що Україна почала війну.
«Нам розповідали пропаганду, що Україна розпочала війну, що це ЗСУ нас обстрілює. Нам казали батьки: «От ми, українці, підтримали Росію та «ЛНР», ми гарні українці, а от українці у Львові погані, тому що підтримували Київ. Треба, щоб усі були як ми», — поділився Іван.
Також хлопець розповів, що в Росії насправді не сприймають мешканців Луганська, до них ставляться зі зневагою та пригадав випадок, як росіяни знайшли у нього українську книжку.
«У Росії до нас ставляться не так, як показують по телебаченню. Жителів «ЛНР» називають «хохлами», не приймають, принижують, не беруть на роботу. Батьки це розуміли й не хотіли переїжджати до Росії.
Одного разу ми їхали до Ростова, я взяв із собою у дорогу почитати декілька книжок. Дві російською й одна українською — Тіні забутих предків. Я не подумав тоді, які можуть бути наслідки. Коли ми проходили після кордону «ЛНР» російський кордон, один із прикордонників побачив книжки у мене в авто. Погортав одну, другу, розгорнув третю… Бачить, що вона українською, і вичитує, розглядає. Підходить іще один, дивиться, підходить іще один вищий за званням, дивиться і ставить запитання: «А що це?» Я сказав, що книгу взяв у дорогу почитати. Він каже: «А ви в курсі, що такі книжки не можна провозити на територію російської федерації?» Я відповів, що взяв першу-ліпшу книгу. А він сказав: «А ви розумієте, що у вас зараз будуть проблеми? Зараз відведемо вас, поговорите з ФСБ».
Я зрозумів, що це не жарти. Мені було 15 років. Батьки напружилися, почали розмовляти з ними, казати, що це дитина, звідки вона знала, може, пропонували хабар. Він сказав: «Проходьте далі й чекайте». Батьки пішли розмовляти з ним, посадили мене в авто, книгу забрали. Повернулися, почали кричати, сказали, що нас відпустили, але наказали книгу викинути. Батьки вийшли з машини, підійшли до смітника на кордоні, розірвали на їхніх очах книжку та викинули", — пригадав Іван.
За словами хлопця, він не знав, що жив в окупації, поки одного разу не познайомився з підлітками з Дніпра, які розповіли йому про події, які відбувалися, коли Іван був іще маленьким. Друзі поділилися не тільки новинами з українських ЗМІ, а й із закордонних, після чого Іван зрозумів, чому мешканці Дніпра говорять, що він живе в окупації.
Уродженка Сімферополя Севіля розповіла про російську пропаганду в Криму після анексії: «Спочатку прибрали українську мову, можливо, залишили одну-дві години на тиждень, але цього не було в моєму класі. Почалася сильна пропаганда росії. Усе з українськими прапорами замінили на російські. Були лозунги, що нарешті Крим повернувся додому».
Після виїзду з Криму Севіль почала відчувати свободу та подорожувати.
«Особисто для мене у Криму немає розвитку. Ти можеш жити, і через те, що це Крим, там класно, усе дуже гарно, є що робити, але це точно не для мене. Я розумію, що тут у мене вільна Європа. Я можу подорожувати, бачити цей світ, і це те, що мені відкрив Київ. Я з Криму не виїжджала 17 років, а з початку повномасштабного вторгнення побувала у багатьох країнах. Якщо є робота, то ти маєш можливість заробляти гроші, подорожувати. Це перш за все про свободу слова, ти не боїшся, що з тобою щось станеться, не боїшся кайфувати та жити своє життя. Такого у Криму не було», — поділилася дівчина.
Катерина з Донецька розповіла про пропаганду, яка є в школах окупованого міста: «У нас у школі був такий предмет — „Разговоры о важном“. Там вмикали гімн, треба було вставати і співати гімн росії. Я була лише кілька разів на цьому уроці, не хотіла туди приходити. Діти розповідали, що там казали, начебто російська армія чудова, що все правильно робить… Я боялася, що пропаганда на мене подіє».