«Волевиявлення» по-кремлівськи. Що робити українцям в окупації, яких примушують голосувати на псевдовиборах до Держдуми РФ 18−20 вересня

Так зване дострокове голосування уже розпочалося на тимчасово окупованих територіях з 29 серпня 2026 року.

Головна координаторка громадської організації Донбас SOS Віолета Артемчук у експлейнері NV розповідає, де проходить межа між вимушеним життям в окупації та злочином, та пояснює, чи загрожує покарання в України тим, кого змушують брати участь у псевдовиборах в окупації.

Наскільки поширеним є примус до участі у «виборах» на ТОТ?

Форми примусу на окупованих територіях бувають як прямими, так і опосередкованими.

Випадки прямого примусу — коли до помешкань людей заходять члени виборчих комісій у супроводі озброєних російських військових — дійсно фіксувалися під час попередніх псевдоголосувань. Формально окупанти пояснюють присутність зі зброєю «охороною членів комісії». Проте в зоні окупації, де не діє право, поява людини з автоматом на порозі домівки автоматично сприймається як пряма загроза життю та здоров’ю.

Водночас опосередкований примус все ж є більш поширеним. Йдеться про створення умов, за яких відмова від участі у «політичному житті» окупантів загрожує базовому виживанню людини. Наприклад, якщо людина з інвалідністю чи пенсіонер залежить від соціальної допомоги й не бере участі в «голосуванні», таку людину можуть внести до списків «нелояльних» до так званої влади, позбавити виплат або гуманітарного забезпечення.

Подібні механізми примусового тиску РФ вже відпрацювала під час масової паспортизації: відомі випадки на тимчасово окупованих територіях Запорізькій області, коли населеним пунктам обмежували безоплатне підвезення питної води для тих жителів, які відмовлялися від російського паспорта.

Держава Україна виходить із позиції, що більшість дій цивільного населення в умовах окупації є вимушеними та здійсненими під тиском. Перебування в небезпечних умовах окупації саме по собі створює фактор примусу.

Чи нестимуть відповідальність українці на ТОТ за участь у голосуванні?

Станом на зараз Кримінальний кодекс України не передбачає відповідальності за факт участі у голосуванні як такої — тобто, коли людина просто вкинула в урну на виборчій дільниці бюлетень.

Проте правозахисники наполегливо закликають громадян по можливості ігнорувати псевдовибори та уникати відвідування дільниць. Слід пам’ятати: на виборчих дільницях працюють російські та проросійські медіа. Зйомка чи коментар журналістам окупантів може бути викривлена й використана для демонстрації нібито легітимності процесів і «лояльності» населення.

Тож з нашого боку головна порада для жителів ТОТ така: за можливості дистанціюйтеся від «голосування». Виїжджайте у село, на дачу, беріть лікарняний. Якщо ж вас змусили проголосувати — за жодних обставин не давайте інтерв'ю та не спілкуйтеся з представниками преси, яка буде на місці.

Де проходить межа між участю у голосуванні та колабораціонізмом?

Відповідно до ч. 5 ст. 111−1 Кримінального кодексу України — колабораційна діяльність — під кримінальну відповідальність підпадають робота членом «виборчої комісії», також виконання функцій спостерігача від окупаційних організацій чи партій, організація та проведення псевдовиборів, а ще — публічні заклики до участі у «виборах». Санкція цієї статті передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 11 років із конфіскацією майна. Натомість, як вже було згадано вище, просто участь у голосуванні як такому злочином не є і кримінальної відповідальності не передбачає.

Навіть якщо людину змусили увійти до складу «виборчої комісії» під погрозами чи шантажем, наприклад, через загрозу життю чи здоров’ю її рідних, юридично довести факт фізичного або психологічного тиску станом на зараз дуже важко.

Хоча ст. 40 ККУ передбачає пом’якшення або звільнення від відповідальності за дії, вчинені під тиском, судова практика щодо організаторів виборів на ТОТ свідчить про те, що такі обставини довести вкрай складно. Тому залучення до роботи комісій навіть під примусом створює величезний ризик опинитися під слідством і бути засудженим після звільнення територій чи виїзду на підконтрольну Україні територію.

Що про це каже міжнародне право та чи є це воєнним злочином?

Проведення державою-окупантом власних виборів на анексованих чи захоплених територіях чужої держави є грубим порушенням міжнародного права.

Перш за все, це порушення Статуту ООН та Гаазької конвенції. Згідно з міжнародно визнаними правилами окупації, окупаційна влада повинна зберігати правовий статус-кво території, не може змінювати громадянство мешканців та не має права проводити власні політичні вибори. На окупаційній території мають діяти органи та закони держави, якій ця територія належить.

Йдеться тут і про посягання на територіальну цілісність. Спроба залучити українські території до виборчих процесів РФ розцінюється як спроба легітимізувати анексію та є зазіханням на суверенітет України.Організація виборів на тимчасово окупованих територіях є порушенням законів та звичаїв війни, а отже, кваліфікується як воєнний злочин окупаційної влади й окупаційної адміністрації.

Організація голосування на ТОТ стає прямою підставою для запровадження проти членів ЦВК РФ, місцевих колаборантів, «спостерігачів» нових пакетів персональних і секторальних санкцій з боку ЄС, США, інших держав. Тож для вищого керівництва РФ та організаторів цього процесу це — черговий епізод, який доповнює матеріали для майбутніх міжнародних трибуналів та Міжнародного кримінального суду.