«Головне було долетіти». Віктор Лелека Лахно розповів про Азовсталь, поранення і російський полон

Віктор Лахно Лелека пройшов оборону Маріуполя, поранення, Азовсталь і російський полон. Після звільнення він продовжив військову службу, а нині займається громадською діяльністю, підтримує родини полонених.

Віктор вступив до війська ще у 18 років і служив артелеристом. Його рідні з Донеччини, тож це стало мотивацією долучитися до армії.

На початку повномасштабного вторгнення був цивільним, але одразу почав шукати можливість долучитися до війська. Перші дні Віктор разом з іншими добровольцями чинили опір і навіть взяли кілька росіян у полон. Але коли росіяни окупували його місто, вони були змушені припинити це.

«Побули там в окупації якийсь час із хлопцями, зі зброєю, ховали її. Самі ховалися, думали, що робити, чекали когось із нашого боку. Потім зрозуміли, що чекати немає сенсу. Хоча в нас там і затрофеєна техніка була, і виїжджали», — сказав він.

Після того, як чоловік добрався до Запоріжжя, він одразу пішов в ТЦК. Там для нього не було місця, тому Лелека почав шукати куди долучитися самостійно. Так він і дізнався про деблокаду Маріуполя.

У розмові з NV Віктор Лахно зізнався, що не знав, як виглядатиме політ у Маріуполь, адже думав, що деблокада міста — це наступальні дії.

«Не було жодної офіційної інформації, що це буде політ на гвинтокрилі. Деблокада. Для мене деблокада — це були якісь наступальні дії з нашого боку, які йтимуть до Маріуполя через мій дім, там, де я народився, де місцеве населення. Я це розумів і думав: класно», — сказав він.

Під час польоту ветеран пролетів свій дім, що розташований у Запорізькій області. Сам дім чоловік не бачив, бо було вже темно.

Про Маріуполь Лахно говорить так: «Усе палало, усе диміло, усім було складно. Хлопцям, військовим. Я ж не спілкувався там із цивільними, не був цивільною людиною. Ми були відокремлені від цивільного світу, бо були в оточенні. Хлопцям було складно морально, і не лише морально. Але воювали».

Під час боїв у місті Лелека отримав поранення. Його доставили до бункерів на Азовсталі, де він залишався до того, поки не потрапив у полон у травні 2022 року. У російському полоні він провів 13 місяців.

«Мені пощастило порівняно з іншими. Дуже пощастило. Я не зазнав тих катувань, яких зазнавали інші люди, з якими я перебував. Пощастило. Там немає різниці, хто ти і що ти. Цивільних катують також. Мені просто пощастило. Там били, але я не вважаю, що це катування, бо там є „стапіки“, пакети на голові, хлопців топлять. Чого тільки не роблять. Там можуть бути різні сценарії, до яких адекватна людина навіть не додумалася б», — сказав Віктор.

Він також розповів про харчування в полоні: «З харчуванням було дуже погано, тому що там кип’яток, їжі дуже мало, усі голодні. Змушують їсти швидко: сів за стіл, дорахували до десяти — не встиг, більше не можеш їсти. А воно дуже гаряче, ти нічого не остуджуєш, бо розумієш: це твоя порція їжі, більше ти її ніде не знайдеш. Нічого поживного для організму. Тому намагаєшся ковтати киплячу кашу, від якої потім облазить піднебіння. Це було нормально».

Одразу після повернення Віктор зателефонував рідним тих військових у полоні, чиї номери зміг запам’ятати. Після реабілітації Лахно повернувся до війська.

«По-перше, я ж кажу, для мене прикладом були ті люди, які були зі мною там. По-друге, я розумів, що домівка окупована, багато хлопців загинуло. Загинули ж не просто так. І це не була помста, але було розуміння, що я ж не можу так. Хтось повинен узяти на себе цю відповідальність, хтось повинен піти на самопожертву. Так завжди було. І в історії хтось повинен це робити. І ось хтось знаходиться серед цих людей», — зазначив він.

Наразі Віктор Лахно звільнився з армії та займається громадською діяльністю.