У Люксембурзі ексгумували прах другого голови ОУН Андрія Мельника та його дружини: де їх перепоховають

Про це повідомив Богдан Червак, перший заступник Голови Держкомтелерадіо та чинний голова ОУН.

«Все відбулося відповідно до церемонії його поховання у 1964 році: троянди, прапор ОУН, молебень, тужливий спів, сльози. Але цього разу була одна суттєва відмінність: полковнику найвищу шану віддавала незалежна Україна», — сказав Червак.

Він розповів, що на церемонію ексгумації прибули уповноважені представники української влади: Офісу президента, МЗС, Українського інституту національної памʼяті.

Червак назвав ексгумацію праху Мельника історичною подією.

«Україна не тільки повертає своїх героїв, а показує усьому світові, що історична пам’ять, гідність і честь нації для неї стоять на першому місці. Полковник Андрій Мельник із дружиною вирушили в Україну», — додав він.

Президент Володимир Зеленський у вечірньому зверненні заявив, що Україна має моральний обов’язок перепоховати вдома українських героїв різних часів. Він повідомив, що готуються рішення щодо повернення останків полковника Євгена Коновальця та інших історичних постатей.

18 травня інформагентство Інтерфакс-Україна писало, що, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів № 460 від 15 травня, Андрія Мельника та його дружину Софію перепоховають на Національному військовому меморіальному кладовищі. Однак наразі з сайту видалено сторінку з цим розпорядженням.

У квітні 2026 року президент Володимир Зеленський заявив про початок роботи зі створення Пантеону видатних українців. Він зазначив, що ідеться передусім про повернення в Україну історичних діячів — тих фігур, які мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та для державотворення.

Що відомо про Андрія Мельника

Андрій Мельник — військовий і політичний діяч XX століття. Він був бійцем Легіону Українських січових стрільців, полковником Армії УНР та близьким побратимом Євгена Коновальця, з яким познайомився у російському таборі для військовополонених.

Мельник був співзасновником Української військової організації (УВО) та ОУН. У 1924 році його заарештувала польська влада, і чотири роки він провів у в’язниці.

У 1938-му, після загибелі Коновальця, за його усним заповітом очолив Провід українських націоналістів. Під час німецької-радянської війни перебував у Берліні, покладав певні надії на співпрацю з Гітлером задля створення українських збройних формувань, однак швидко розчарувався у німецькій політиці щодо України.

Після розколу в ОУН очолив більш помірковану частину — ОУН (м) — на противагу соратникам Степана Бандери, який очолив ОУН (б).

Організував засилання у великі міста України «похідних груп» для розгортання пропагандистської роботи, керував діяльністю ОУН на українських землях. Це викликало невдоволення гітлерівців. Від початку 1942-го утримувався під домашнім арештом, а з лютого 1944-го — у концтаборі Заксенгаузен.

Після Другої світової війни перебував певний час у таборах переміщених осіб. Згодом отримав запрошення Великого герцога Люксембурзького бути його гостем і з кінця 1945 року жив у Люксембурзі.

Помер 1 листопада 1964 року в Кельні, похований на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі.